-- Я зовс╕м не вм╕ю танцювати, - признався Захар╕й.
-- Я навчу, - промовила Аб╕гель, - але зн╕ми черевики, щоб ти не в╕ддавив мен╕ ноги.
Праву руку Захар╕я ж╕нка направила на свою тал╕ю. Л╕ву вона схопила сво╖ми тенд╕тними пальцями. К╕лька рух╕в вперед, назад, вб╕к ╕ Захар╕й п╕знав та╓мницю вальсу. П╕сля к╕лькох пад╕нь, його ноги сам╕ неслися в такт музиц╕. Танець полонив його т╕ло. Захар╕й ╕ Аб╕гель тепер стали одним ц╕лим. Вони крутились в шаленому танку. Вальс тривав ц╕лу в╕чн╕сть. Захар╕й дивився в блакитн╕ оч╕ Аб╕гель, як╕ палали неймов╕рною енерг╕╓ю. Ж╕нка усм╕халася ╕ вела вальс. Пот╕м Захар╕й перехопив ╕н╕ц╕ативу. Тепер в╕н задавав темп танцю ╕ направляв напарницю. Серце Захар╕я шалено гупало ╕ намагалося вирватися з грудей. Раптом в╕н зробив один неправильний рух ╕ пара покотилася по паркету. Чолов╕к впав на пишне плаття Аб╕гель.
╤ саме в цю мить Захар╕й наважився зробити, про що мр╕яв, танцюючи ц╕лу в╕чн╕сть. ╥хн╕ губи зустр╕лись. Захар╕й об╕ймав Аб╕гель ╕ ц╕лував ╖╖ в обличчя, шию. Коли м╕стер Спенсер п╕дв╕в оч╕, то побачив, що ц╕лу╓ закривавлене обличчя Салл╕. В╕н в╕дсахнувся ╕ п╕днявся на ноги. В╕д сорому його обличчя побагров╕ло. Без пояснень в╕н кинувся до сво╓╖ к╕мнати ╕ замкнув двер╕.
-- Захар╕ю, куди ж ви? - зн╕яков╕ло запитала Аб╕гель, п╕дводячись з п╕длоги.
-- Вибачте, що ц╕лував, благаю. - промовив Захар╕й з-за дверей.
-- Я не надто красива для вас? - запитала ж╕нка.
-- Не в тому р╕ч. Я п╕ддався хвилинн╕й слабкост╕ сво╖х почутт╕в. Це була помилкою.
-- Це не помилка. Х╕ба ви не бачите, що ми створен╕ одне для одного?
-- Про що ви говорите? Ваш чолов╕к буде ╕ншо╖ думки про нас. - запевнив Захар╕й.
Аб╕гель замовчала. М╕стер Спенсер подумав, що так буде краще. Завтра ця шален╕сть пройде. А поки в╕н вир╕шив заспоко╖ти нерви написанням роману.
* * *
Наступного ранку, Захар╕й п╕шов до к╕мнати Аб╕гель. Двер╕ були в╕дчиненими. Ж╕нка вже не спала. ╥╖ обличчя набуло похмурого виразу. Б╕лки очей почервон╕ли.
-- Ви всю н╕ч плакали? - запитав Захар╕й ╕ Аб╕гель ствердно кивнула.
-- Нам не варто було робити те, що було вчора. Це було помилкою, - ж╕нка опустила заплакан╕ оч╕.
-- О, мо╓ б╕дне дитя, - Захар╕й прис╕в коло Аб╕гель ╕ схилив ╖╖ голову до себе.
Д╕вчина не пручалася. Зак запустив руку в ╖╖ густе каштанове волосся ╕ почав погладжувати ╖╖ по голов╕.
-- Не хвилюйтесь, все буде гаразд. Об╕цяю. - сказав Захар╕й, об╕ймаючи Аб╕гель. - Той випадок залишиться в минулому ╕ ми н╕коли не згада╓мо про нього.
-- Об╕ця╓те? - запитала вона.
-- Об╕цяю, - повторив Захар╕й.
-- Ми назавжди залишимось друзями?
-- Якщо ви так бажа╓те.
-- Тод╕, як справжн╕ друз╕, будемо звертатись один до одного на ти.
-- Як скажеш, - погодився Зак.
За сн╕данком Аб╕гель розпов╕ла Захар╕ю про знах╕дку, що в╕дшукала в п╕двал╕, коли в╕дносила плаття. Вона дала письменнику оглянути цю р╕ч. Знах╕дка була ключем. В╕н нагадував зм╕ю, що звивалася в клубок. Н╕жка ключа була довгим хвилястим хвостом.
-- Як дума╓ш, як╕ двер╕ в╕дчинить цей ключ? - запитала Аб╕гель.
-- Схоже в╕н належав вбивц╕. Ходить легенда, що п╕сля смерт╕ с╕м'╖ граф зв'язався з орденом Серпент. З латинсько╖ Serpent означа╓ "зм╕й".
-- Отже, не ма╓ сумн╕в╕в, що ключ належить ордену, - сказала Аб╕гель, - ╕ можливо саме вони причетн╕ до смерт╕ Кр╕стофа.
-- А якщо це не вони вбили хлопчика, - висловив думку Захар╕й. - Орден м╕г знайти його т╕ло ╕ проводити експерименти, намагаючись оживити труп.
Пошуки дверей до ключа привели Аб╕гель ╕ Захар╕я до покинуто╖ дерев'яно╖ церкви. Костел знаходився неподал╕к в╕д ма╓тку. Стежка туди поросла густою травою ╕ чагарниками.
Граф ╕ його с╕м'я були католиками. Церква належала особисто родин╕ Грен╕в ╕ н╕хто не мав права заходити туди без ╖хнього дозволу. Граф наказав збудувати церкву неподал╕к в╕д ма╓тку. Це дозволило йому ще б╕льше в╕дсторонитися в╕д м╕ста. Люди розпов╕дали, що саме там В╕льям проводив страшн╕ ритуали над трупами сво╖х жертв. ╤ орден допомагав йому це робити. Темними ночами вона збиралися в костел╕ ╕ читали древн╕ закляття. Гом╕н долинав до жител╕в передм╕стя. Нажахан╕ вони прокидалися серед ноч╕ ╕ чули нелюдськ╕ завивання. Н╕хто з людей не наважувався заходити до осквернено╖ церкви. П╕сля повстання н╕чн╕ завивання припинились ╕ люди були т╕льки рад╕, що жах╕ття перестали ╖х турбувати. Дехто вважав, що древн╕й орден Серпент дос╕ живе в ст╕нах церкви, але люди не наважились пров╕рити ц╕ здогади.
Церква була невеликого розм╕ру. Дерев'яний купол прикрашав металевий хрест. В╕кна були забит╕ дошками. На даху костелу сид╕в крук. Аб╕гель налякало його моторошне каркання. Птах злет╕в у пов╕тря ╕ покинув церкву. Хоча Захар╕й не в╕рив у байки, по його т╕лу б╕гали мурашки. Йому не подобалось це м╕сце. В╕д церкви в╕ддавало злом. Коли вони п╕д╕йшли ближче, то пом╕тили серед густо╖ трави кам'ян╕ хрести. Вважалось, що граф саме там поховав свою с╕м'ю. Проте вс╕ розум╕ли, що це були лише пуст╕ могили. В╕льям Грен ховав т╕ла в ст╕нах церкви ╕ проводив над ними жахлив╕ ритуали.
-- Подивись, - Аб╕гель вказала на притоптану траву б╕ля парадного входу.
-- Схоже тут хтось недавно був. Треба бути обережним, - промовив Захар╕й.
Перед тим, як п╕д╕йти до дверей костелу, вони озирнулися навколо. Стояла мертва тиша. З л╕су не доносився сп╕в пташок. Лише легкий прохолодний в╕терець шелест╕в у трав╕. Захар╕й схопив за металеву клямку ╕ потягнув на себе. Двер╕ були зачиненими. В╕н вставив ключ у шпарину ╕ повернув у замку. Вх╕д дос╕ залишався замкненим. В╕д ц╕╓╖ новини Зак полегшено з╕тхнув. Може це й добре, що ╖м не доведеться заходити всередину. Але Аб╕гель не здавалася. Вона порадила запхати ключ головою зм╕╖ вперед. Захар╕й вир╕шив пров╕рити ╖╖ теор╕ю. В╕н схопив металеву зм╕ю за хв╕ст ╕ просунув головою вперед у шпарину. Замок всередин╕ заскрегот╕в.
-- Я була права, - усм╕хнулась Аб╕гель. - Мен╕ в╕дразу кинулось в оч╕, що шпарина вигляда╓ б╕льш продовгуватою ╕ ширшою, чим у звичайних дверей.
Захар╕й не зрозум╕в, чому вона так зрад╕ла. Двер╕ з╕ скрипом в╕дчинилось ╕ вони зайшли до церкви. Всередин╕ пов╕тря була затхлим. Зала пахла потом, воском ╕ гниллю. По бокам були розставлен╕ дерев'ян╕ лавки. Справа вис╕ли темн╕ мант╕╖ учасник╕в ордену. Ст╕ни були розписан╕ чорними ╕ червоними символами. На под╕ум╕ красувалася статуя зм╕╖. Г╕гантський зм╕й скрутився клубком ╕ висунув свого роздво╓ного язика. Його жовт╕ склян╕ оч╕ дивилася вперед. Захар╕ю здалося, що зм╕й приготувався до нападу. Зараз в╕н кинеться на них вперед ╕ роздере на шматки. Проте статуя залишалася непорушною. На к╕нчику хвоста звисала б╕лосн╕жна хустинка. Напевно, кожен учасник ордену п╕дходив до стату╖ ╕ ц╕лував ╖╖ хв╕ст, а пот╕м витирав хустинкою. Коли Захар╕й уявив соб╕ цю картину, йому стало бридко. В╕н захот╕в блювати, проте стримав себе. Перед стату╓ю стояла трибуна, з яко╖ колись промовляв головний жрець. За под╕умом знаходились двер╕. Аб╕гель в╕дчинила прох╕д. Зв╕дти пов╕яло могильним холодом.
-- Ще не п╕зно зупинитись, - сказав Захар╕й.
-- П╕сля того, що ми зробили, ти вир╕шив зупинитись? - слова Аб╕гель прозвучали, як застереження.
Захар╕й погодився, що треба йти до к╕нця. В╕н рушив перший у прох╕д, а за ним йшла Аб╕гель. Вона причинила двер╕. Зак осв╕тлював темний коридор л╕хтариком. Схоже, що прох╕д був прокладений вручну. Всередин╕ було волого ╕ пахло сир╕стю. Коридор вив╕в до розгалуження. Аб╕гель взяла кам╕нець, що валявся на земл╕ ╕ накреслила хрестик на ст╕н╕.
-- Так ми будемо знати, що проходили тут. - пояснила вона.
Вони йшли по лаб╕ринту ╕ залишали знаки на ст╕нах, щоб не загубитись. Проходи ставали вузькими. Деколи ╖м приходилось з╕гнутись або втягнути сво╖ животи, щоб пройти дал╕. Замкнений прост╕р змусив Захар╕я в╕дчувати клаустрофоб╕ю. Ст╕ни давили на нього. Проте Аб╕гель на в╕дм╕ну в╕д м╕стера Спенсера залишалась спок╕йною. Вдалин╕ св╕тло л╕хтаря вловило т╕нь, яка проб╕гла кр╕зь перехрестя коридор╕в. В╕д неспод╕ванки Захар╕й впустив л╕хтар. Роздався дзеньк╕т. Звук ехом покотився проходом.