-- Все було так. - погодився Дев╕д. - В той день ти багато випив ╕ почав торочити про якусь д╕вчину, що прийшла почитати. Я вир╕шив, що це буде невинний жарт ╕ вир╕шив п╕д╕грати. Проте н╕яко╖ д╕вчини в червоному платт╕ не було. Хто в здоровому глузд╕ прийде в паб читати книги? Ск╕льки раз╕в я говорив, щоб ти викинув сво╖ фантаз╕╖ з голови? Спод╕ваюсь ти ще дос╕ п'╓ш сво╖ таблетки?
-- Н╕, стривай. Цього просто не може бути. Будь-ласка скажи, що це жарт! - по т╕лу Зака проб╕гли мурашки. - Ти мав бачити шатенку в червоному платт╕!
М╕стер Спенсер залишив на стол╕ недопите в╕ск╕ ╕ в╕дправився в дамську к╕мнат╕. В туалет╕ в╕н погукав Аб╕гель, але н╕хто не в╕д╕звався. Каб╕нки були пустими. В пан╕ц╕ Зак повернувся в паб ╕ на повну залу вигукнув: "Аб╕гель! В╕дгукнись! Я тут!". Проте, як добряче Захар╕й не вдивлявся в натовп, ж╕нки в червоному платт╕ в╕н не пом╕тив. По залу проб╕гся см╕х. Захар╕й в╕дчув, як нутро заповню╓ порожнеча, а серце стиска╓ в╕д болю.
-- Ц╕ покидьки, гадають, що я геть глузд втратив, - подумав Зак. - Я ╖м доведу, що це не так.
Захар╕й червоний в╕д сорому виб╕г з пабу. На вулиц╕ було прохолодно. Зак здригнувся. Першим д╕лом в╕н вир╕шив повернутися до ма╓тку.
-- Мабуть вона вже повернулася додому, щоб дочитати книгу. - припустив Зак. - Не треба було розпов╕дати про останню главу, т╕й, що пом╕шана на книгах. Я з╕псував такий чудовий веч╕р.
Захар╕й, ледь тримаючись на ногах, д╕йшов до автобусно╖ зупинки. Прийшлось ще хвилин двадцять, доки при╖хав транспорт. За цей час Зак встиг промерзнути до к╕сток. В╕н картав себе за те, що п╕шов на вулицю в одн╕й сорочц╕. ╥хати в автобус╕ було важко: голова йшла обертом, в живот╕ в╕дчувалася нудота.
Нарешт╕ ледь живий м╕стер Спенсер д╕стався ма╓тку. Зал╕зна брама була нап╕впрочиненою. У в╕кнах не гор╕ло св╕тло.
-- Дивно, - промовив Зак. - Може Аб╕гель вже лягла спати?
В╕н п╕д╕йшов до вх╕дних дверей ╕ зупинився. Його пройняв страх, що в╕н зайде всередину ╕ виявить, що садиба пуста. Тод╕ Зак назавжди втратить Аб╕гель. Проте м╕стер Спенсер не м╕г просто так здатися.
В╕н зайшов всередину ╕ ув╕мкнув св╕тло. Зак не роззуваючись попрямував до к╕мнати Аб╕гель. Двер╕ були в╕дчиненими. Захар╕й оглянув к╕мнату. Л╕жко було застеленим. Всередин╕ н╕кого не було.
Зак вийшов у коридор. В╕н на весь голос викрикнув: "Аб╕гель!". У в╕дпов╕дь по коридору прокотилося ехо, а пот╕м наступила тиша. Захар╕й прислухався ╕ почув звуки, що доносилися ╕з в╕тальн╕. М╕стер Спенсер вир╕шив перев╕рити, що там в╕дбува╓ться.
Коли в╕н зайшов у середину, то в╕д страху ледь не втратив св╕дом╕сть. Серце шалено калатало в грудях. В╕тальня була заповнена людьми в темних плащах з каптурами на головах. Зака охопив пан╕чний жах. Серед ус╕х людей в╕н побачив Аб╕гель, Салл╕, яка загинула п╕д колесами автомоб╕ля, Джека, якого в╕н вбив лопатою. Також тут був граф В╕льям Грен разом з╕ сво╓ю с╕м'╓ю. Попереду вс╕х стояв чолов╕к з восковою шк╕рою. Це був Пастух.
-- Цього не може бути, - промовив Зак. - Вони вже давно мертв╕.
-- М╕стере Спенсере, смерт╕ не ╕сну╓, - промовив Пастух.
-- Ти не можеш говорити з╕ мною! Ти лише вигадка, фантаз╕я з мо╓╖ голови! Тебе зжер Серпент!
-- ╤ тим не менше, я стою перед тобою, - сказав Пастух. - ╤ прийшов я сюди не просто так. Ти був обраний ╕з самого початку. Серпент - бог в т╕л╕ людини.
-- Це лише персонаж ╕з мо╓╖ книги, - заперечив Зак.
-- Ось ц╕й книз╕? - Пастух показав роман, який стискав у сво╖й к╕стляв╕й руц╕. - Те, що ти дописав тепер священна рел╕кв╕я, яка належить ордену. Ти ще занадто слабкий, але ми допоможемо тоб╕ повернути ╕стинну подобу.
-- Що ви хочете зробити з╕ мною?! - вигукнув Зак.
-- Н╕чого. - мовив Пастух. - Для нас кожне тво╓ слово - закон. Ти виконав свою м╕с╕ю ╕ тепер ми будемо жити так, як написано в священн╕й книз╕. А тепер я пропоную тоб╕ при╓днатися до ордену. Для цього тоб╕ треба пройти ╕н╕ц╕ац╕ю.
-- Яким чином?
-- Ти повинен зак╕нчити св╕й житт╓вий цикл, - Пастух простягнув Захар╕ю п╕столет.
-- Пропону╓ш мен╕ вчинити самогубство?
-- Це не вб'╓ тебе, - запевнив Пастух. Ти лише вийдеш за грань сво╓╖ св╕домост╕.
-- Ми вс╕ з╕бралися тут ╕ чека╓мо, коли ти при╓дна╓шся до нас, промовила Салл╕. - Ти так хот╕в повернути мене. Тепер ми зможе завжди бути разом.
-- Все, що тоб╕ треба - це в╕рити, що смерт╕ не ╕сну╓, - промовила Аб╕гель. - Я знайшла тебе, бо знала, що ти не такий, як вс╕. Кожен, хто приходить в орден - вигнанець, але не тому, що ми г╕рш╕ за ╕нших. Ми волод╕╓мо древн╕ми знаннями. Ти зможеш п╕знати ╕стину разом з нами. Тоб╕ потр╕бно т╕льки натиснути на гачок.
Зак п╕дн╕с дуло п╕столета до скрон╕. В╕н в╕дчув холодний метал на шк╕р╕. Рука тремт╕ла. До горла п╕д╕йшов комок страху. Серце сховалося в п'яти.
-- Смерт╕ не ╕сну╓. Смерт╕ не ╕сну╓? Смерт╕ не ╕сну╓! Смерт╕ не ╕сну╓! - повторював Захар╕й Спенсер.
На к╕лька секунду наступила пауза, а пот╕м в╕н натиснув на гачок. Пролунав постр╕л ╕ наступила темрява. Бездиханне т╕ло м╕стера Спенсера впало на п╕длогу.
* * *
Наступного дня до пол╕цейського в╕дд╕лку поступив анон╕мний дзв╕нок. Голос стверджував, що вноч╕ з ма╓тку, що знаходиться на Мертвому пагорб╕ доносилися звуки постр╕л╕в. Можливо все це лише здалося, але людина, що дзвонила, просила перев╕рити, чи все гаразд.
Пол╕ц╕я неохоче в╕дгукнулася на це прохання, але запевнила, що в╕дправить когось пров╕рити м╕сце. Вс╕ пол╕цейськ╕ знали, що Мертвий пагорб - лихе м╕сце. Вноч╕ там гуляли р╕зн╕ покидьки, наркомани ╕ бомж╕.
Було прийнято р╕шення в╕дправити трьох людей, щоб вияснили в чому р╕ч. Пол╕цейський б'ю╕к п╕д'╖хав до вор╕т ма╓тку ╕ зупинився. Копи вийшли з машини ╕ п╕д╕йшли до дверей будинку. Спершу вони постукали ╕ наказали в╕дчити двер╕ у д╕м. Це було зроблено заради протоколу, хоча вс╕ знали, що там н╕хто не живе. Металев╕ двер╕ було важко в╕дчинити. Щоб ув╕йти прийшлося вибити в╕кно.
Коли пол╕цейськ╕ ув╕йшли всередину, вони оглянули всю буд╕влю. В дом╕ творився бедлам. Ст╕ни поросли пл╕снявою. П╕длогу встеляв густий шар пилюки ╕ павутиння. Трухляв╕ мебл╕ постраждали в╕д впливу часу. З в╕тальн╕ доносилися трупн╕ запахи. Для впевненост╕ пол╕цейськ╕ оглянули кожну к╕мнату. Але окр╕м трупа вони б╕льше н╕чого не знайшли.
Пол╕цейськ╕ в╕дразу оп╕знали т╕ло, яке належало Захар╕ю Спенсеру. В прав╕й руц╕ в╕н тримав п╕столет. Скроня була прострелена кулею. На голов╕ залишилася запечений сл╕д в╕д кров╕. Знаряддя вбивства поклали в пол╕етиленовий пакет. Один ╕з пол╕цейський п╕д╕йшов до мертвого ╕ стулив пов╕ки на пустих скляних очах, а пот╕м перехрестився. На мить йому здалося, що в них в╕н пом╕тив в╕дображення, схоже на шматок воску. А може це була лише гра св╕тла.
П╕сля того, як пол╕ц╕я склала протокол, при╖хали судмедексперти ╕ забрали т╕ло, щоб вияснити причину смерт╕, хоча й так було в╕домо, що це су╖цид. Експертиза показала, що на знарядд╕ вбивства не було ╕нших в╕дбитк╕в пальц╕в, окр╕м сл╕д╕в м╕стера Спенсера.
Через к╕лька дн╕в газета випустила статтю :
Самогубство м╕сцевого письменника
За даними м╕сцево╖ пол╕ц╕╖ в ма╓тку, що ран╕ше належало засновнику м╕сту, графу В╕льяму Грену, сталося самогубство м╕сцевого письменника Захар╕я Спенсера. Вбивство в╕дбулося ╕з п╕столета постр╕лом у скроню. Вс╕ м╕сцев╕ вважають ма╓ток проклятим м╕сцем. Та чи можна пов'язувати це ╕з м╕стикою? Як заявила Барбара Спенсер, вдова померлого, Захар╕й страждав на розлади псих╕ки, п╕сля того, як його перша дружина померла п╕д колесами автомоб╕ля.
З╕ сл╕в Барбари: "
Зак завжди поводив себе дивно.
В╕н любив зачинятися у сво╓му каб╕нет╕ ╕ п╕д впливом алкоголю писати свою книгу. Звичайно╖ роботи Зак шукати не хот╕в, в╕н казав, що це пуста трата часу. В наш╕й с╕м'╖ через його вит╕вки завжди не вистачало грошей. Одного дня ми посварилися ╕ в╕н покинув на д╕м. Мен╕ дуже прикро чути про його смерть, адже, не зважаючи на все, я кохала його. Я шкодую, що вигнала його з дому.
"