Народ спочатку онімів, а потім перепитав:
- А що ми, по-вашому, робимо?
- А по-моєму ви, як справжні небайдужі радянські громадяни, приїхали до райвідділу міліції, щоб запропонувати свою до-по-мо-гу в слідстві. Наскільки це в ваших силах. І ніяких страйків! А що на лінію не вийшли, так потім відпрацюєте. Таксі не літак і не поїзд, може зачекати.
- Ви його слухайте! - почулося з-за спин. - Він вам тут казочки розказує, а потім нам влаштують другий Новочеркаськ.
Настрій натовпу миттю змінився з зацікавленого на ворожий.
Від автора: у місті Новочеркаську Краснодарського краю на 1-го червня 1962-го року вийшли на вулицю робітники кількох підприємств - через різке зниження тарифів, підвищення нормативів і відсутність в місцевих магазинах найнеобхідніших продовольчих товарів. Тодішній партійний лідер Микита Хрущов наказав ввести в місто армію, саме армію, а не додаткові сили міліції і відкрити вогонь по «антирадянщиках». Можливо, його обурило те, що робітники зривали зі стін та будинків і палили його портрети, а також вигукували: «Хрущова - на м’ясо!»
Навіть зараз важко збагнути той факт, що проти чотирьох тисяч беззбройних було кинуто аж сімнадцять армійських дивізій, включно з танковою. Хрущов у Кремлі бісився і кричав по телефону спецзв’язку: розстріляти, всіх розстріляти!
Проте командувач Північнокавказького округу герой Радянського Союзу генерал Шапошников заборонив солдатам і офіцерам відкривати вогонь. Коли на зв’язок із ним вийшов міністр оборони маршал Маліновський, до речі, наш землячок, з України, то у відповідь на вимогу стріляти по ворогам почув від Шапошникова: «Я не бачу перед собою ВОРОГІВ».
Злочинний наказ Кремля виконали наступного дня підрозділи внутрішніх військ, терміново перекинуті з інших регіонів. Офіційна цифра вбитих у секретному, звісно, звіті складала двадцять вісім чоловік. Проте, за пізнішими свідченнями очевидців, їх було набагато більше. Трупи похапцем вивезли і скинули у стару недіючу шахту.
Сто десять так званих заводіїв бунту судили, звісно, на закритому процесі. Семеро одержали смертний вирок, решта - від десяти до п’ятнадцяти років ув’язнення. Частина з них таємниче загинула вже після відбуття покарання.
Новочеркаські події, звісно, суворо засекретили. Але завдяки зарубіжним радіостанціям в СРСР знали про них достатньо.
Олекса Сирота:
Найгірше на світі для будь-якого мента - це не озброєний до зубів божевільний убивця-самітник, а звичайнісінький беззбройний натовп. Бандюк - він що? Налаштований на одну хвилю, як у тій старій комсомольській пісні: «Багнетом і картеччю шлях прокладем собі!». У нього це не тільки в очах читається, а й на лобі написано. Товариші ветерани, звиняйте за порівняннячко.
А натовп? То зовсім інше. У нього настрій не прогнозований. Щойно тебе на руках несли, аж раптом на землю кинули і добивають ногами. Що там радив один славетний практик? Натовп - це маса, а маса подібна жінці, а жінка любить, щоб з нею поводилися грубо. (Олекса цитує по пам’яті фрагмент дикторського тексту радянського фільму «Звичайний фашизм», - авт.)
Ну що ж, скористаємося:
- А що це за падла сучосинить з-за ваших спин? Біду накликає! Ваш чи приблудний?
Після короткої метушні хтось подав голос:
- Начальнику, це не наш! Це точно приблуда.
- То тримайте цього провокатора - і міцніше. Бо якби хтось там, нагорі справді надумав із вами розправитися, то тут уже давно навкруг були б і «ге-бе», і червонопогонники, і пожежники з брандспойтами, і по парі танків у провулках. А так - прислали мене одного. І без зброї. Ось, бачите: тільки зошит і ручка.
Маятник громадської налаштованості хитнувся в мій бік. А я дотискав:
- А тепер, товаришочки, розпочнемо слідство, просто отут, не ховаючись по кабінетам. Я запитую, ви відповідаєте, всі чують, я записую. Домовилися?
Народ не заперечував, і я уже впевнено потяг ковдру на себе:
- Запитання до всіх: подумайте і скажіть, чи були у покійного вороги та ще й такі, щоб наважилися його вбити?
Натовп загув, потім розпався на групки і почав радитися. А я тим часом звернувся до зовнішнього кільця облоги райкому:
- Громадяни! Проводяться слідчі дії. Прошу всіх сторонніх відійти на той бік вулиці і не заважати. Відійти всім, крім таксистів.
- Чого роти пороззявляли! - несподівано підтримав мене літній водій з колодочками фронтових нагород на куртці, - а ну киш! Кому сказали? Бо зараз хтось заробить ломиком по ребрах. Людину зарізали, а вони тут шкіряться.
Цікаві навіть не відійшли, а відбігли. Таксисти порадилися ще кілька хвилин, потім відкликали вбік фронтовика. Я зрозумів, що саме він, а не крикуни був тут головним авторитетом. Тому терпляче чекав, доки він підійде до мене.
- Щоб ти знав, капітане, - пояснив нарешті ветеран, - у нас, таксистів, ножа за пазухою ніхто не тримає. А тим більше за нього не хапається. Ну, як щось там не так - поговорили між собою, за душу взяли, потрусили, дехто з молодих за розводні ключі хапається, бо робота у нас нервова. Але щоб зарізати? Вибачай, синку, це не наші. І навіть не центрові таксисти з того берега. Шукайте чужих.
- Спасибі, так і зафіксуємо. Наступне запитання: хто бачив покійного після того, як він із парку виїхав на лінію? Особливо ближче до вечора. Може, хтось із ним парою слів під світлофором чи на стоянці перекинувся?
Цього разу підійшло чоловік десять.
- Послухайте мене уважно, товариші водії! Виберіть з-поміж себе чоловік трьох, яким ви довіряєте. Я їх оформлю понятими, щоб начальство не чіплялося. Плюс ті, хто зараз підійшов до мене, стійте на місці. А решту дуже прошу повернутися до роботи. Ніхто вас лаяти не буде, це я обіцяю, але простою теж ніхто не оплатить.
За кілька хвилин під райвідділом залишилися тільки безпосередньо причетні та ще отой «сучий син». Його міцно тримали за руки два кремезних таксисти.
- А цього куди, командир? Мо’ дать по яйцям і відпустить?
- Ніяких «по яйцям»! Тут вам не Паска. Одвезіть у районне ка-де-бе, скажете, що капітан Сирота з міського кримінального розшуку затримав і прислав провокатора, котрий підбивав народ на антирадянські виступи. Будуть розпитувати - посилайтеся на мене, самі нічого не кажіть. Ну, як ви вже такі кровожерливі, то можете запхнути це опудало в багажник. Тільки дивіться, щоб він на ходу не випав.
Таксисти виконали моє розпорядження з величезним задоволенням. До них дійшло, від якої халепи я їх порятував. Бо одна справа - порушення розпорядку робочого дня, а зовсім інша - участь у антирадянському виступі. Тут навіть звільненням «за власним» не обійшлося б.
Дивно, але згодом ані районні «конторські», ані ті, що над ними, з приводу «крикуна» до мене не зверталися. Не інакше - ми з хлопцями сексота пов’язали, бо звідки така обізнаність щодо Новочеркаська? Але тоді я одразу викинув провокатора з голови і поринув у слідство під відкритим небом. Що вдалося встановити? Ножі, переважно саморобні лежали в бардачку у кожного таксиста. Ще б пак! Звичайною викруткою контакти не зачистиш і хліба не наріжеш. Але жодної холодної зброї з широким лезом ніхто зі свідків не бачив.
Тепер щодо загиблого. Потихеньку вималювався його останній робочий день. Він не вистоював на стоянках і не випрошував у диспетчерів вигідних замовлень, а сам мотався містом у пошуках пасажирів.
- Розумієте, - пояснили мені свідки, - нам, лівобережним, найвигідніше возити людей з Борисполя, аеропорт маємо на увазі. Бо з того берега на Бориспіль пасажира переважно центрові перехоплюють. І ще - хлопці з центрального автовокзалу. Там взагалі народ - одірви і викинь. Самий лише «Два тарифи» чого вартий! Чули про такого?
- Не тільки чув, а й оце днями взув його на два тарифи. Змусив увечері везти мене через пів Києва, не заплатив і відмітки в путівці не зробив.