Він показав мені засвідчену аксакалом розписку, і довелося повірити, що Ібрагім з хлопцем дійсно взяли всі наші товари. Мухамед-шарі сказав, що його здивувало те, що ці двоє привели з собою так багато верблюдів.
— Що ж ви залишили вашим старшим? — спитав він їх. Вони сказали, що ми з останнього селища Нії найняли нових верблюдів — прямо через піски в Керію з провідником, який обіцяв нам показати великі руїни з буддійськими кумирами. А на Нії під час розкопок нічого інтересного не знайшли, і Ібрагім повезе товари і караван туди ж на окраїну Керії, щоб зустрітися з нами.
Ми з Лобсином відвідали ще аксакала і розповіли йому про все, що трапилось. Він дуже пожалів нас, сказав, що Ібрагім і наш хлопець до нього не приходили, а пішли, як розповідають, понад річкою Черчен, звідки за три дні шляху звертає невелика караванна дорога на Лхасу.
Повертатися в Чугучак з пустими руками, втративши навіть взятий з собою крам і всіх тварин, було б для мене надто прикро. Я підрахував наявні гроші, виручені за частину товарів, проданих у Нії. Виявилось, що я можу купити на них коня для себе, ішака для Лобсина і трьох або чотирьох добрих верблюдів і на зворотному шляху зупинитися на старому руслі Кончедар'ї на місці стародавнього міста Шаньшань, де ми по дорозі сюди почали розкопки і, надіючись на південну окраїну Такла-Макану, не закінчили їх.
Познайомившись з берегами сучасного Лобнору у вигляді озер та боліт Кара-кошун, я тепер не мав сумніву, що Лобнор китайських карт, тобто місто Шаньшань, або Лоу-Лань кінця І століття до нашої ери, знаходився не тут, в гирлі Таріму, а на півночі, на старому руслі Кончедар'ї, і що там, де ми так швидко припинили розкопки, мабуть, знайдеться достатня кількість інтересних старожитностей. Лобсин теж був цієї думки.
— Ми надто поспішили, Хомо! — сказав він, — покладались на розповіді про скарби Керії і Нії. Можливо, тут теж є скарби, засипані пісками Такла-Макану, але знайти їх важко. А там, на Кончедар'ї, ми їх знайдемо і не там, де копали, а далі на схід. Коли ріка вмирала, — це вмирання йшло знизу вгору по течії і старе місто було далі від того місця, де ми копали і знайшли лише рештки рибацьких хатин останнього часу. А коли поїхати вгору на один або два переходи, ми знайдемо руїни міста Лоу-Лань і що-небудь відкопаємо цікавішого, ніж гачки і важки для сітей.
Отже, ми вирішили зробити цю спробу, щоб не замарати своє обличчя, як кажуть китайці. На базарі в Нії на протязі кількох днів купили трьох добрих верблюдів, одного гіршого для легкого в'юка з намету і бочонків, ішака, коня і, попрощавшись з Мухамед-шарі, рушили в путь відомою вже нам дорогою вниз по Черчені до Кара-кошуну і вгору по Таріму до старого русла Кончедар'ї. До станції Дурал на Тарімі дорога, зайняла два тижні з двома півдньовками для відпочинку в місцях, де попадався добрий корм.
На першій півдньовці я спитав Лобсина, чому він погодився відкласти наше повернення в Чугучак для нових розкопок замість того, щоб швидше споряджатися для довгого шляху до Лхаси на розшуки сина.
— Я все ще сподівався, що син розкається і повернеться, дожене нас по дорозі в Чугучак. А у Лхасу він так скоро не попаде. І нехай приїде туди, там легше буде його знайти, ніж на дорозі. Адже не міг би я оглядати всіх прочан, яких випереджав би по дорозі.
Коло Дуралу я збагнув, що коли ми підемо не попереднім шляхом до Тиккеліку, а звернемо раніше на північний схід через пустиню, то потрапимо на мертве русло Кончедар'ї вище від того місця, де були і розкопували стоянку рибалок. І, розпитавши у місцевих таранчів, ми так і зробили: залишивши долину Таріму з рукавами ріки, гаями, заростями, ми звернули на північний схід, піднялися на лівий берег і пішли далі. Місцевість спочатку була нерівна, пасма піщаних барханів, почасти голих, почасти з заростями трави і кущів, змінювались сухими руслами, залишками колишніх розгалужень ріки, облямованими або цілком зайнятими заростями очерету, який зовсім засох і являв собою лише щітку невисоких паличок без сліду листків. Попадались кущі тамариску, також засохлі або ще з ознаками життя; подекуди мертві або вмираючі стовбури тополь.
Поминувши цю смугу, завширшки близько двох-трьох верст, ми знову піднялися метрів на десять вище і вийшли на рівнину, всіяну описаними вище ярдангами у вигляді площадок і грядок в один-півтора метра заввишки, з прямовисними боками. Дорога по цих ярдангах була не дуже приємна, доводилося вибирати западини з м'яким грунтом між твердими площадками, щоб не примушувати верблюдів на кожних двох-трьох кроках підніматися на площадку, а через два-три кроки спускатися з неї. Але за версту чи дві западин ставало чимраз менше і, нарешті, вони зникли; ми віддалилися від старого русла ріки і вийшли на рівнину з гладкою твердою поверхнею, яка лише де-не-де поросла невеликими кущиками полину, ефедри, колючки.