Выбрать главу

Я від ока чужого

туманом осіннім укривсь.

Але якось вночі

підійди і торкни мої віти —

Я тобі засвічусь,

як нікому іще не світивсь!..

Заболю, затужу, заридаю... в собі,

закурличу.

А про очі людські

засміюсь, надломивши печаль.

Помолюсь крадькома

на твоє праслов'янське обличчя,

І зоря покладе

на мовчання моє печать.

***

МУЗИКА

Я прийду уже з посрібленими скронями,

Обважнілий під умовностями й узами,

В той завулок з тополиними колонами,

Що тече мені під серце, наче музика.

Під ворітьми, де літа мої проходили,

Я об спогади спіткнуся, мов загнузданий.

І хлюпне мені тремкою прохолодою

Твоїх пальців лебедино-біла музика.

Я прийду сюди аж ген із того досвітку

Хлопчаком у полинялому картузику,

І розтане сивий іней мого досвіду

У завулку, що гучить мені, як музика.

А кохання найгрізнішими указами

Ні зів'яти, ні вхолонуть — не примусити.

А єдиних слів, на жаль, було не сказано...

А для чого ті слова, як плаче музика?

***

Наша мати - сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола - намистиною,

Небо - празниковою хустиною,

Сивий дуб - прокуреним прадідом,

Білочка - мальованим пряником,

Жура-журавель над криницею -

Чистою сльозою-водицею,

А земля - пшеницею ярою,

А літа - замисленим явором,

Що із сорок першого журиться:

\"Де ж це, молодице, твій суджений?\"

Місяць - непоколотим золотом,

А береза - вранішнім солодом,

Хата - ластівками над стріхою,

А туман - вдовиною втіхою.

Крашанкою - сонечко в миснику...

А вона до всіх до них - піснею

***

НЕ ДЛЯ ДІТЕЙ

- Краще померти стоячи,

Ніж на колінах жити! –

Сказав учитель історії

Дітям.

Слухайте, діти, вчителя,

Слухайте маму й тата,

І дай вам Бог тільки з читанок

Про це читати.

Так... «Краще померти стоячи...»

Сказано мужньо і строго.

…А в них були перебиті

Ноги.

Вони піднялись на колінах –

І впало вороння крепом.

...Ой зросла у полі червона калина,

А над нею - синє небо...

Це я не вам, діти.

Я просто думаю, діти,

Що можна і на колінах

Померти краще, ніж стоячи жити.

...Діти,

Читайте історію.

***

ПАРУБОЦЬКА БАЛАДА

Я летів красивим чортом

На коні, як ворон, чорнім -

Біла піна падала, мов сніг, -

Ех,

до тієї Чураївни,

Що клялась від третіх півнів

Рушники послать мені до ніг,

Та

до тієї... до такої,

Що як поведе рукою -

Солов'ї вмирають навесні!

Я летів...

А на Купала

Дві зорі підбито впали,

Заридав у глухомані сич...

Гей, скоріше, коню-друже,

Щось мені на серці тужно,

Щось не договорює ця ніч.

Та

ще ж, як на чиюсь намову,

Загубилася підкова...

Щось недобре затаїла ніч.

Я влетів з розгону в ранок

Під високий білий ґанок,

Де колись уста її пізнав...

Тільки ж чом це так вогнисто

Сіють музику троїсти?

Чуєш, коню, що б воно за знак?

Розчахнулись нагло двері -

Став біліший від паперу:

Вийшла Чураївна... у фаті.

Тонко скрикнула, мов чайка.

Випала у свахи чарка.

Три музики зблідли, як святі.

Вмерзнув повід у долоню.

Так оце виходить, коню.

Ми з тобою гнали крізь віки,

Щоб Зеленої неділі

Встигнуть... на чуже весілля?

Де ж твої, Марусю, рушники?!

Щось лепече про розлуку,

Простягає білу руку, -

Повертаймо, коню... в три хрести!

Та

скоріш від цього саду,

Де зустрів я ніжну зраду.

Та не слухай тоскного: \"Прости!\"

Люто вилетів на греблю,

Вдарив тугою об землю -

Обірвались струни у музик.

Закричали треті півні,

Впала з горя Чураївна

Головою в проданий рушник.

Ще не раз ти, Чураївно,

Скрикнеш чайкою осінньо,

Коли я попід твоїм вікном

На коні, як ворон, чорнім

Пролечу красивим чортом,

Хрещений весільним рушником.

Ех,

до тієї... до такої,

Що як поведе рукою -

Скрипка заголосить під смичком

Та

до тієї, до другої,

До тії... та не такої.

Під чиїм же, коню, ми вікном?!

***

ПІЗНАННЯ

Цикл

І

Пізнавав я Леніна без екскурсоводів —

Не було музеїв у нашому селі.

Та вже як зберуться діди на колоді —

Де вже тим політикам — замалі!

Взагалі у нас говорять — як ходять:

Прямо, повноросто, навпрошки.

Через кон'юнктуру, мов через колоду,

Чешуть не питаючись дядьки.

А чого б це їм хвостом крутити,

Коли кожне слово іде в зело.

Та й нема такого цабе на світі,

Котре б хлібороба з посади зняло...