Підганяємо коней і, переправившись вбрід через річище річки Інильчек, під'їжджаємо до групи. Першим у групі їде Євген Абалаков; за ним — прив'язана до сідла мертва людина — швейцарський альпініст Лоренц Саладін; позаду з забинтованими кистями рук і замотаними в ганчірки ногами — Віталій Абалаков, Михайло Дадіомов і Леонід Гутман, у якого голова й руки в закривавлених бинтах. В кінці сумної процесії йдуть коногони-киргизи.
Віталій Абалаков знімає теплі рукавиці, і я бачу чорні, як вугілля, омертвілі верхні фаланги пальців. У Дадіомова гангренозні плями повзли від пальців до кисті. Тільки Євген Абалаков залишився неушкодженим, і на обличчі цієї винятково витривалої людини ледве можна побачити сліди перенесених потрясінь. Обличчя всіх інших чорні, запухлі, змарнілі. Але ніхто з них ніколи не скаржився.
Ми не розпитуємо. Не час для розпитувань. Головне зрозуміло й так. Треба, якнайшвидше добиратися до місця, де потерпілим можна подати медичну допомогу. Ідемо без зупинок до гирла річки Ат-Джайляу, де чекає лікпом нашої експедиції Апраксій. Тут завчасно поставлені палатки і підготовлені гарячі марганцьові ванночки — єдиний медичний засіб, який у наших похідних умовах ми могли застосувати.
У прикордонну комендатуру негайно летить друга радіограма:
«Група Абалакових знайдена. Саладін загинув, у двох гангрена пальців на руках і ногах. Температура критична. Загрожує загальне зараження. Вишліть назустріч через перевал Чон-ашу хірурга з усім необхідним для ампутації пальців. Викличте з Алма-Ати санітарні літаки з хірургом. Посадка на лівому березі Сариджасу вище від гирла Куйлю, де легко приземлитися на береговій терасі. Негайно радируйте, зобов'язавши N-ську заставу доставити нам нарочним, йдемо маршрутом: пониззя Гнильчека, вниз по Сариджасу, далі Оттуком і перевалом Чон-ашу в Тургень-Аксу».
Заходжу в палатку до Дадіомова і Гутмана. Стан у обох тяжкий. Обидва зразу ж говорять про відправку тіла загиблого Саладіна в Москву.
— Ми обов'язково повеземо з собою Лоренца в Москву, — каже Дадіомов, — і ви повинні нам у цьому допомогти. Він працівник Комінтерну. Чудовий товариш. Самовіддана людина… Ми не можемо залишити його тут. Нам ніколи цього не простять.
Слова у Дадіомова плутаються, починається марення, він намагається піднятися, і я ледве його утримую. Температура у нього понад сорок градусів.
Звичайно, ні про яке перевезення тіла в Москву не може бути й мови. Дні стоять жаркі, безвітряні. У долині жарко, скелі розжарені сонцем. Тіло покійного вже покрилося трупними плямами, а попереду ще довгий шлях. Але хворих треба заспокоїти. Обіцяю їм зробити все необхідне і в той же вечір домовляюся з Женею Абалаковим — єдиним, хто залишився здоровим у команді, про негайне поховання Саладіна.
На лівій береговій терасі ми риємо могилу і спускаємо в неї тіло мужнього швейцарського альпініста. Лоренц Саладін залишається тут навіки під мармуровим валуном, поставленим на могилі. Звідси близько до прекрасної піраміди — Володаря неба, перемога над яким коштувала йому життя.
ЩО Ж СТАЛОСЯ НА ХАН-ТЕНГРІ?
Наприкінці серпня московські спортсмени почали сходження на вершину за маршрутом, яким ми йшли в 1931 році. Піднялися до західного плеча Хан-Тенгрі на висоту 5650 метрів. Тут їх застала негода. Альпіністи вирили в снігу печеру і в ній переждали добу.
Другу ніч команда провела на скелях північно-західного ребра, на висоті 6100 метрів. Вітер усю ніч шаленів. Змучені люди залишили думку про установлення палаток і ночували в опальних мішках під відкритим небом.
Через три дні, четвертого вересня, пройшовши більше шестисот метрів по скельній ділянці, москвичі зупинилися на висоті 6700 метрів. Знову вирили снігову печеру і провели у ній ніч.
Вдень 5 вересня, об 11 годині дня, група досягла вершини і через сорок хвилин почала спуск. Дув різкий вітер, мороз досягав тридцяти градусів. Двоє — Дадіомов і Саладін, відчули, що у них відморожені пальці рук і ніг, але помітили вони це надто пізно, щоб у тих умовах можна було що-небудь зробити. Дадіомову стало погано, і Віталій Абалаков почав спускати його до першої печери, виритої внизу на західному плечі Хан-Тенгрі.