Однією з перших радянських експедицій і стала українська експедиція, передовим загоном якої була наша невеличка розвідувальна група.
Розділ II
ВІД ІССИК-КУЛЮ ДО ХАН-ТЕНГРІ
ІССИК-КУЛЬ — ГАРЯЧЕ ОЗЕРО. НА СТИКУ ДВОХ СВІТІВ
Починається перший етап нашої подорожі в глиб центрального Тянь-Шаню — від Іссик-Кулю до масиву Хан-Тенгрі.
Ми виїжджаємо в селище Рибаче, розташоване на західному березі гірського озера Іссик-Куль.
Кілька років тому залізницю через Боомське міжгір'я довели до Рибачого, перетворивши маленьке селище на транспортний вузол усієї Іссик-Кульської області. Тепер сюди йде кілька шосейних доріг, які з'єднуються з кінцевою залізничною станцією і портом Киргизького моря.
Але в той час, коли ми були в Рибачому, ніяких доріг, крім ґрунтових, там не було. Не поспішаючи, до Рибачого рухались тоді під лінивий окрик «цоб-цабе» воли, запряжені в накриті мажари з товарами для кочовищ Приіссиккулля. Назустріч, теж волами, везли мішки з зерном, привезеним пароплавами з Каракола[27]. Розміреним кроком, занурюючи м'які, ніби гумові ступні в дорожню куряву, йшли кошлаті верблюди, нав'ючені тюками шерсті.
Рибаче було невеличким селищем з присадкуватими саманними будиночками, розсипаними вздовж єдиної вулиці.
Ось по цій вулиці ми і їдемо. Вона впирається в жовтий пісок берега, за яким — безмежне водяне дзеркало озера. На березі стоїть маленька пристань, біля якої причалили два невеличкі пароплави, збудовані в 1926 році, — «Піонер» і «Прогрес Киргизстану».
Непривітно зустрів нас Іссик-Куль. Подув різкий вітер, одразу стало холодно, в повітрі замиготіли білі клапті снігу. Ми поспішили до невеличкого рибальського будиночка, щоб домовитись про ночівлю.
В одному будинку з нами ночує приїжджий киргиз Джумбай. Довідавшись, що ми маємо намір пробратися в долину Інильчека і там заснувати відправну базу по дорозі до Хан-Тенгрі, він всіляко відмовляє нас від цієї витівки:
— Нащо Інильчек їдеш? — запитує він. — Там басмач Джантай, живим не вийдеш.
Джантаєм нас залякували ще у Фрунзе. Це сміливий басмач і контрабандист. Ще за царського режиму він утік в недоступні долини Тянь-Шаню, що межували з Китаєм, його ім'я на багатьох наводило страх. Слухаючи нашого випадкового співрозмовника, ми й не думали, що доля не раз зіткне нас з Джантаєм.
Наступного дня ми не впізнали місцевості. Сніг за ніч одягнув гори до самих підошов, і вони виблискували яскравим холодним світлом.
Десь надвечір гудок покликав нас до пристані. Почали вантажити багаж на пароплав. Останні ящики спущені в трюм, люк закрито. Вантажники зійшли на берег і відтягли сходні. Пронизливий гудок розірвав повітря, і пароплав повільно відійшов від пристані. Ми влаштовуємось на палубі, щоб можна було краще розглянути чудові краєвиди обох берегів Іссик-Кулю.
Колись величною картиною цього озера милувався Семьонов-Тянь-Шанський. Відомий російський мандрівник перший з дослідників побачив Іссик-Куль. Це було під час його відвідин Тянь-Шаню в 1856 році.
Щоб набути досвіду гірського мандрівника, необхідного для подорожі в Тянь-Шань, Семьонов у 1853–1854 роках побував у Швейцарських Альпах — країні класичного альпінізму. Він часто захоплювався там прекрасним Женевським озером[28], але панораму, що відкрилася перед ним у Тянь-Шані з гребеня Кунгей-Алатау на південь — величезну дзеркальну поверхню голубого Іссик-Кулю, оточену велетнями Небесних гір, — ніяк не можна було порівняти з картиною Женевського озера.
«Ширина водоймища, — писав Семьонов, — у п'ять разів більша від площі Женевського озера і з західної частини Кунгея здається майже безмежною… За широким Іссик-Кулем сягає суцільне пасмо Небесного хребта, яке видно принаймні на триста верст вздовж…
Справді, Іссик-Кульська улоговина — найбільша з міжгірських западин Тянь-Шаню, а озеро в ній — одно з найбільших озер світу. З заходу на схід тягнеться воно на 184 кілометри; ширина його понад 50 кілометрів; найбільша глибина — 702 метри. Недаром місцеві жителі кажуть, що це озеро — Киргизьке море. Китайці називають його Жехай, тобто Тепле озеро, а киргизи назвали Іссик-Куль — Гаряче озеро. Правда, вода в ньому холодніша, ніж, наприклад, в Аральському озері, — адже Іссик-Куль розташований на висоті 1609 метрів над рівнем моря. Вздовж обох його берегів стоять, ніби суворі вартові, два величезні снігові хребти: Кунгей-Алатау і Терскей-Алатау. Але взимку озеро не замерзає. Лише в найбільшу холоднечу біля його берегів утворюється тоненька кірка льоду. От звідки назви «тепле», «гаряче»!
28
Женевське озеро — одне з найбільших гірських озер. Знаходиться в Швейцарії біля північно-західних схилів Альп, на межі Франції і Швейцарії. Довжина 72,3 км, ширина 13,8 км, глибина до 310 м, абсолютна висота рівня 375 м.