На піщаному березі стоїть з півсотні безладно розкиданих юрт. Це киргизький курорт Кой-Сара, який лікує дарами природи: сонцем, гірським повітрям і водою гірського озера.
Ми побачили курорт у перші дні його виникнення. Нічого, крім піску та юрт, там не було. Жодного будинку, жодного павільйону чи навіть простого навісу. Люди жили, харчувались і лікувались в юртах. Зате курортники почували себе справді на лоні природи.
Здавши пошту, висадивши прибулих курортників і забравши тих, що вже закінчили курс лікування, пароплав відчалив від берега і взяв курс на схід, до Каракола.
Через півтори години спереду почав вимальовуватись рядочок високих струнких тополь, що стояли біля каракольської пристані. Пароплав підходить до причального міста і пришвартовується.
На півдні, за зеленою гущавиною каракольських садів, нам видно пасмо гір Терскей-Алатау. А за ним — мета нашої подорожі — центральний Тянь-Шань.
На пристані до нас підходить смаглява, з чорними, як смола, косами дівчина в білому костюмі.
— Скажіть, товариші, ви не з української експедиції?
— Так, — відповідаємо. — А ви…
— А я ваш перекладач, — каже дівчина. — Фатіма Таїрова.
Як корінна жителька Каракола, Фатіма зразу ж бере на себе роль хазяйки — домовляється з перевізниками, розпоряджається, куди відправити багаж, а нас усіх запрошує до себе.
— Ходімо до міста пішки, — пропонує вона посміхаючись, — тут недалеко, всього одинадцять кілометрів, а вам тренування не завадить.
Охоче приймаємо цю пропозицію і вирушаємо в дорогу.
Незабаром зупиняємось біля високої гранітної скелі поблизу гирла річки Каракол, на береговому плато. Це пам'ятник Пржевальському[30]. На скелю спустився, розгорнувши крила, бронзовий орел. У його дзьобі оливкова гілка — символ миру, а під ногами — карта Азії з маршрутами подорожей великого дослідника. Нижче — невеликий хрест, і ще нижче — копія медалі з барельєфом людини, тіло якої спочиває тут же, під кам'яною плитою. Уважно читаємо скромний напис:
«Николай Михайлович Пржевальский — первый исследователь Центральной Азии.
Род. 31 марта 1839 г.
Ск. 20 октября 1888 г.».
Тут, недалеко від Іссик-Кулю, восени 1888 року стояв табір Пржевальського. В ньому дослідник повинен був провести останні приготування до своєї чергової, п'ятої вже експедиції.
Напившись під час полювання біля Пішпека заболоченої води, Микола Михайлович захворів на черевний тиф. Не підозріваючи, що захворювання серйозне, він звернувся до лікаря тільки в Караколі, коли вже було пізно запобігти тяжкому наслідкові…
Фатіма детально розповідає нам про роботу Пржевальського. У неї багато книг, присвячених великому дослідникові, і ввечері ми з цікавістю переглядаємо їх. узнаючи нове, згадуючи забуте.
Ось що писав у своїх спогадах заступник Пржевальського по керівництву експедицією В. Роборовський:
«Відчувши, що наближається тяжкий кінець, Пржевальський просив своїх друзів: «Поховайте мене неодмінно на Іссик-Кулі, на березі, але так, щоб не розмило водою. Напис — просто: мандрівник Пржевальський. Покладіть у труну в моєму експедиційному одязі».
Пам'ятник Пржевальському привертає увагу всіх, хто відвідує ці місця.
Місто Каракол тепер перейменоване на честь великого дослідника в Пржевальськ.
Довга вулиця імені III Інтернаціоналу, обсаджена високими пірамідальними тополями, приводить нас до самого центра міста. Будинки по обидва боки вулиці потопають у зелені.
В центрі міста базар. З одного боку стоять рядом селянські вози переселенців з різним їством, з другого — розташувалися дунганські та узбецькі ашхани — їдальні і чайхани з низькими нарами, покритими кошмами і килимами. Білобороді узбеки в чалмах, киргизи в хутряних шапках сидять, підігнувши ноги, в чайхані на нарах і поволі п'ють чай з піал. Димуча люлька — чілім — переходить з рук у руки.
Поруч, в ашхані, у великих ситах, поставлених одне на одне, варяться над парою пельмені, в казанах тушкується рисовий плов, кипить шурпа з баранини; біля плити піднімається пара від тільки що зварених баранячих голів і печінок. Дунганські повари підкидають у повітря тісто, скручують його, витягують, ділять на тонкі струни лапші і опускають в окріп.
30
Пржевальський Микола Михайлович (1839–1888) — видатний російський мандрівник і географ, дослідник Центральної Азії. Вперше описав основні риси природи Центральної Азії; пройшов і наніс на карту понад 30 тис. км, відкрив ряд гірських хребтів, озер та інших географічних об'єктів, зібрав величезні колекції рослин і тварин; вперше описав дикого верблюда, дикого коня (названого конем Пржевальського), тібетського ведмедя; зібрав багато цінних відомостей про комах Центральної Азії.