Відріг Кизил-Кия залишився позаду; перед нами знову широка долина — продовження Іссик-Кульської улоговини.
Праворуч від дороги, якою ми їдемо, видніються дві великі купи каміння.
— Це Санташ, — пояснює Фатіма, — «Мільйони каменів». Гляньте — обидві купи складені людськими руками. Одна з них значно більша за другу.
І Таїрова розповідає нам легенду про знаменитий Санташ. У легенді говориться, що це каміння зібране воїнами великого Тімура[34]. Йдучи на бій з джетами[35], воїни, за наказом Сахіб-уль-Кирама[36], кинули по одному каменю. Повертаючись після бою, Тімур наказав кожному воїнові брати із складеної раніше купи по одному каменю і скласти з них рядом нову купу. І вийшло, таким чином, дві купи каміння, причому в першій з них стільки каменів, скільки воїнів загинуло в бою.
Чим ближче ми під'їжджаємо до Каркари, тим густішим стає потік верхових киргизів, казахів, узбеків. Вони рухаються майже суцільною масою впереміжку з переселенськими і дунганськими підводами, з гуртами великої худоби, з отарами курдючних овець і караванами верблюдів.
Весь час обмінюємось взаємними привітаннями:
— Селам аллейкум!
— Аллейкум селам!
— Кайди бараси? — питаємо. — Куди їдете?
— Каркара-джармарка бараман. В Каркару на ярмарок.
І ось нарешті Каркара.
За річкою Каркаринкою видно дощані будівлі, торгові павільйони, повстяні юрти, загорожі для худоби, будинок ярмаркового комітету.
Це і є найбільша в Семиріччі[37] «Каркара-джармарка», яка збиралася щорічно на три місяці — з середини травня до середини серпня.
Разом з натовпом кінних і піших по великому, столоченому худобою лугу ми добираємось до ярмаркової площі.
Кого тільки тут немає: казахи, киргизи, узбеки, таджики, бухарські євреї, татари, росіяни, українці, дунгани, уйгури. Вузенькі вулички заповнені натовпами людей; до ларків з товарами неможливо протовпитися. Густим кільцем людей оточені ворожбити, акини, анші — співаки і кюйші — музиканти, що грають на народних інструментах. Годинами слухають кочовики імпровізовані пісні акинів, які виконуються під акомпанемент казахських струнних інструментів — домбри і кобиза.
Посередині площі стоїть велика красива юрта. Судячи з зовнішнього вигляду і розмірів, вона колись належала багатому манапу — казахському феодалу. А тепер юрта служить народові. На ній напис казахською і російською мовами:
Пролетарі всіх країн, єднайтеся!
ЧЕРВОНА ЮРТА
Каркаринського району
при ярмарковому комітеті
В юрті стоїть стіл з газетами і журналами, на стінах — плакати, лозунги, стінгазета комуністичного осередку ярмаркому.
Червона юрта — джерело радянської культури в кочових районах Казахстану і Киргизії. Це похідний штаб агітації і пропаганди, клуб і школа, що рухається гірськими стежками. Працівники юрти — бійці культурного фронту, на якому невтомно йшла запекла боротьба з віковічною темнотою, забобонами, з впливом мулл, манапів, баїв, з багатоженством, калимом[38], шлюбами з малолітніми, з поневоленням жінок, побутовими хворобами.
Тут же, на ярмарковій площі, ми вирішили розбити свої похідні палатки. Тільки-но почали забивати перші кілки, як нас обступив натовп цікавих. Вони піднімають поли палатки, заглядають всередину, безперервно запитують, хто ми, куди їдемо, що збираємося робити.
Ранком нас розбудив бравурний марш. Повз палатки проходять з оркестром групи кінних і піших. Сьогодні в зв'язку з офіціальним відкриттям ярмарку на площі відбудеться мітинг.
— Хлопці, ходімо й ми! — пропонує Багмут.
На імпровізованій трибуні стоїть кремезний казах — голова ярмаркового комітету. Довкола щільний круг слухачів.
Весь час приїжджають нові групи з прапорами.
— Джолдоштор! Товариші!
Натовп затихає. З трибуни ллється гаряча промова.
Таїрова перекладає нам слова промовця. Але більшість фраз я розумію сам. Оратор говорить про жорстоке поневолення царськими сатрапами середньоазіатських народів, про національне гноблення, про свавілля і хабарництво, про розпалювання національної ворожнечі між місцевим населенням і переселенцями. Жовтнева революція назавжди покінчила з свавіллям. Пригноблені національності одержали право на самовизначення. Завершено возз'єднання казахського народу в єдину національну радянську державу. Казахське населення одержало від Радянської влади кілька мільйонів гектарів землі, відібраних колись царизмом. Культурне будівництво ведеться в найглухіших закутках Казахстану. Червоний прапор — символ визволення трудящих усіх країн — майорить над Казахською республікою.
34
Тімур, або Тамерлан (1336–1405) — середньоазіатський полководець і завойовник. Зробив ряд походів у Туркестан, Персію, завоював Багдад і Месопотамію, а пізніше частину Індії та Сірії. Завоювання Тімура супроводжувались масовим знищенням населення і нещадним спустошенням цілих країн.
35
Джети — жителі Могулістану (країна монголів). У перекладі на нашу мову джети — розбійники. Так звали цих жителів при Тімурі. Могулістанське ханство було розташоване у східному Туркестані.
37
Семиріччя (Джетису) — географічна область у південно-східній частині Казахської PCP між озером Балхаш і хребтами Джунгарського Алатау та північного Тянь-Шаню. Назва походить від семи головних рік цього району.
38
Калимом у східних народів звався викуп за дівчину, який платили колись при одруженні. Радянськими законами карається як злочин.