Місяць ще не зійшов, і там, де має бути Хан-Тенгрі, ледве світяться снігові вершини.
— Дивіться, що це? — вигукує раптом Коляда.
На заході, коли вже давно зайшло сонце, несподівано з'явилося світло. На жаль, я не можу відповісти на запитання — такого таємничого чарівного світла мені ще ніколи не доводилося бачити. Зрозуміло тільки, що це не захід сонця — його фарби давно вже погасли.
По всьому пасму снігових гір засяяли червоні, потім жовтогарячі і, нарешті, світло-жовті тони і відблиски якогось невідомого чарівного вогню. Це сяйво не таке яскраве, як звичайний захід сонця, вірніше, воно ніжніше і весь час «грає», то посилюючись, по послаблюючись.
Ми стоїмо, приголомшені цим незвичайним і таким загадковим світловим явищем, і не знаходимо для нього ніяких пояснень.
Минуло багато років, а казкове багатоколірне сяйво так виразно збереглося в моїй пам'яті, ніби я бачу його і зараз.
Явище це зустрічається надзвичайно рідко. Воно спостерігається в снігових та крейдяних горах і зветься «післягорінням Альп». Пояснення йому треба шукати у властивостях тих найдрібніших, майже мікроскопічних кристаликів льоду, які плавають у високих шарах атмосфери. Ці кристалики здатні переломлювати і розсіювати промені. На величезній висоті вони уловлюють уже невидні нам промені сонця, переломлюють їх і у вигляді спектра різних кольорів посилають назад, на білу поверхню снігових схилів.
Уже дуже темно, щоб спускатися по крутому схилу. Ми вирішуємо ждати світанку на скелях і цілу ніч нестерпно мерзнемо.
Нарешті небо на сході посвітлішало, і, наче величезні привиди, виступили з пітьми обриси гір. На східних краях гребенів найвищих вершин заграли на снігах золотисті бліки сонця.
Звідси, з найвищої точки гребеня, перед нами відкривається безмежний край хребтів і вершин.
Дивовижні схили підняли товщу земної кори на велетенську висоту, надали їй форми то м'яких складок, серед яких лежать глибокі долини і западини, то гострих хребтів, пощерблених зубцями та проваллями.
Найбільші вершини сяють зовсім близько від нас, і серед них — величний Хан-Тенгрі, справжній Володар неба. З ним змагаються по висоті кілька сусідніх вершин. Одна з них — масивна і крутоголова, що піднімається південніше від Хан-Тенгрі, приковує наші погляди своєю висотою і великою кількістю снігів, що окутують її могутні плечі.
Думка мимоволі заглиблюється в далеке геологічне минуле, коли виникла країна Небесних гір.
Триста мільйонів років тому, в ту еру стародавнього життя на Землі, яку геологи називають палеозойською[53], на місці країни Небесних гір, де блищать тепер сніги і льоди, лежало тепле море. Воно було неглибоким, і над його водами, то спокійними, наче поверхня дзеркала, то схвильованими бурею, піднімалися покручені береги нечисленних островів. Багато рік впадало з стародавньої суші в це море. Вони несли з собою гальку, пісок, глину, відкладаючи все це величезними шарами на дні моря. А на поверхні і в воді на різних глибинах жило багато різноманітних морських організмів. Помираючи, вони тонули і устилали дно своїми вапняковими раковинами, які пізніше утворили потужні шари вапняків.
Минали мільйони років. Усе більше й більше заповнювалося море осадками, все нижче опускалося морське дно. Осадки, що зібралися в морському басейні, під тиском верхніх шарів і високих температур підземних глибин, ставали пластичнішими і розширялися в об'ємі. Але їх оточували більш стійкі тверді масиви. Стиснуті між цими масивами пластичні осадочні породи, що складали собою морське дно, були зім'яті і підняті з дна у вигляді складок.
Так над поверхнею Палеозойського моря піднялись у вигляді архіпелагів островів гребені складчастих гір. Море міліло, відступало і розпадалося на окремі мілководні басейни.
На місці моря поступово з'являлася нова гірська країна. Але це ще не був той Тянь-Шань, яким ми бачимо його зараз.
Ще і ще минали мільйони років. У мезозойську еру[54] — середню еру життя на Землі — гори поступово руйнувалися. Хребти їх ставали нижчими, уламки зруйнованих гірських порід скочувалися, заповнюючи собою міжгірські долини. Гребені хребтів і днища долин зрівнювалися.
Не раз потім суша змінювалась морем, а море — сушею.
В найближчу до нас еру нового життя на Землі — кайнозойську[55] — повільні рухи земної кори знову стиснули Тянь-Шань і зім'яли не раз уже зім'яті в складки масиви, піднявши їх високими хребтами. А потім знову руйнувалися хребти, заповнювались впадини уламками.
В середині третинного періоду[56] знову піднялися гірські пасма в Європі, Азії і Америці. В шари осадочних порід проникли рідкі вулканічні маси, які застигли потім гранітними масивами. Ось тоді і виникли гори, що зберігають найбільшу висоту і понині. Тоді ж утворився і рельєф Тянь-Шаню, — майже такий, яким він є тепер.
53
Палеозойська ера (група), або палеозой, — стародавня третя ера історії Землі. Поділяється на п'ять періодів: кембрійський, силурійський, девонський, кам'яновугільний і пермський. Розпочалась палеозойська ера 510 мільйонів років тому, а закінчилась 185 мільйонів років тому. В цю еру відбувалися могутні горотворні процеси, які викликали велику складчастість поверхні землі, зокрема підняли Тянь-Шань. Розвивались деревовидні папороті та інші рослини, які дали матеріал для утворення кам'яного вугілля. Тваринний світ розвивався від примітивних морських хребетних до наземних плазунів із складною будовою.
54
Мезозойська ера (група), або мезозой, — четверта ера геологічної історії Землі, ера середнього життя, наступна після палеозойської ери. Характерна розвитком гігантських плазунів, виникненням кісткових риб, птахів, а також листяних дерев. Горотворні процеси значно слабші? ніж у попередню і наступні ери. Для Тянь-Шаню характерні в цю еру спокійні прояви горотворних сил і значне руйнування рельєфу.
55
Кайнозойська ера — найновіша ера геологічної історії Землі. Характеризується розвитком ссавців. Наприкінці цієї ери з'явилась людина. Кайнозойська ера поділяється на два періоди — третинний і четвертинний.
56
Третинний період {система) — перший період кайнозойської ери. Початок періоду — 70 мільйонів років тому, закінчення — 1 мільйон років тому. Період характерний розвитком ссавців, птахів. У цей період виникла більшість сучасних гірських пасом (Альпи, Карпати. Кавказ, Памір та ін.).