Але нові складки утворювались і пізніше. Піднімалися на велику висоту і ті ділянки гір, які раніше зазнавали дуже сильного руйнування, розмиву проточними водами і перетворилися в трохи горбисті, майже пологі рівнини. Геологи називають їх пенепленами[57]. У Тянь-Шані ці рівнини звуться сиртами.
Підняття хребтів та пенепленів і опускання впадин тривало в Тянь-Шані і в четвертинному періоді, коли на землі вже з'явилася людина.
На цей час уже змінився клімат. Стало холодніше, у верхів'ях долин почали збільшуватись льодовики. Розширюючись і з'єднуючись один з одним, вони спускалися аж у низини долин і утворили величезні льодові простори, що покривали майже весь Тянь-Шань. Тільки шапки найвищих вершин здіймалися над поверхнею льодового покриву Небесних гір.
Не раз іще змінювався клімат, не раз льодовики, то зменшуючись, то збільшуючись, міняли свої обриси. Та ось у Середній Азії встановився континентальний клімат, характерний для територій, які віддалені від морів та океанів і тому не зазнають впливу вологих повітряних течій. Континентальний клімат відрізняється незначною хмарністю, малою кількістю опадів і різкими коливаннями температури. Льодовики Тянь-Шаню більше не розвивалися. Навпаки, вони почали відступати до своїх верхів'їв.
Скрізь, де проходили льодовики, залишилися сліди їхньої діяльності: вириті ними коритоподібні долини, відшліфовані скелі, валуни і стародавні морени[58]. Особливо добре збереглися сліди давнього оледеніння там, де й зараз у верхів'ях гірських долин залишилися потужні льодовики. Така, наприклад, у центральному Тянь-Шані долина річки Інильчек.
А як же тепер? — виникає запитання. Невже гори Тянь-Шаню тепер не змінюються?
Ні, горотворні рухи в Небесних горах не припиняються і тепер. Вони виявляють себе коливаннями земної кори — то ледве помітними, то, навпаки, поштовхами жахливої сили, які призводять до страшних руйнувань.
Літописці та історики минулих століть не раз описували землетруси, осередки яких були в Тянь-Шані, переважно в його північній частині. Та й тепер у пам'яті населення Киргизії, Казахстану, Узбекистану збереглися страшні картини землетрусів, що відбувалися в Тянь-Шані і викликали руйнування міст і сіл, а також численні людські жертви.
Під час цих землетрусів падали скелі, утворювались обвали, зсуви і осипи. Хребти і вершини змінювали свої обриси, зсовувалися величезні маси землі. Схили і днища долин на багато кілометрів розколювалися тріщинами. Вздовж тріщин одні з ділянок піднімалися, інші опускались.
Ми бачили в міжгір'ї Великого Кемина викинуті землетрусом з північних схилів хребта Кунгей-Алатау багатотонні уламки скель, а на північному березі Іссик-Кулю, біля селища Сазанівки, провалля і зміщення грунту, що утворилося внаслідок землетрусу, який стався в 1911 році.
І могутні поштовхи, що призводять до тріщин, і зміщення пластів, і повільне коливання земної кори безперервно змінюють рельєф Тянь-Шаню, поступово перетворюючи його обриси.
ПОСТРІЛИ ВНОЧІ
Не відриваючись, дивимося з безіменної вершини Сариджаського хребта на панораму, що розгортається перед нами.
За вищими хребтами не все видно, але й те, що ми бачимо, здається чудовою рельєфною картою.
Одначе треба поспішати в табір, де наша відсутність, напевно, вже викликала тривогу.
Так і є. Спускаючись, ми бачимо далеко внизу людей, що лізуть по скелях, розглядають схили в біноклі.
— Шукають, — каже Коляда і, приклавши долоні до рота, голосно кричить: — Аге-е-е-ей!
Я приєднуюсь до нього. Потім ми знімаємо гімнастьорки і махаємо ними. Нас швидко помічають, розшуки припиняються.
Через кілька годин наш караван спокійно рухається по травнистих пологих пасмах — знаменитих тянь-шанських сиртах.
— Сирти — характерна частина ландшафту Тянь-Шаню. Вони тягнуться широкими площами на південь від Терскей-Алатау до верхів'їв рік Нарин і Сариджас. Це одноманітні, похмурі, безлісі, горбасті рівнини, вкриті осокою. Але часто на сиртах зовсім немає рослинності, тільки видніються розкидані мініатюрні озерця, валуни і щебінь. Сувору картину являють собою сирти, на яких, ніби на постаментах, стоять вкриті снігами хребти.
Увал за увалом проходить караван по сиртах і, нарешті, спускається в широку долину, якою тече річка Тюз — притока Сариджасу.
57
Пенеплен — колишня гірська ділянка, згладжена протягом тривалого часу протічними водами та іншими руйнівними силами і перетворена майже в рівнину.
58
Морени — нагромадження уламків гірських порід, які падають на льодовик. Морени можуть утворюватись на поверхні льодовика (поверхневі морени), всередині льодовика, куди вони потрапляють через тріщини (внутрішні морени), або на дні льодовика (донні морени). Якщо в льодовик впадають льодовики-притоки, то їх бокові морени, зливаючись з боковими моренами головного льодовика, тягнуться одним широким валом уздовж льодовикового язика (середні морени). В кінці язика вони звичайно зливаються в суцільний моренний покрив. Під цим покривом лід втрачає свою рухливість і перетворюється у так званий мертвий лід. Морени посуваються разом з льодовиком. Але якщо льодовик відступає або не міняє свого положення в долині, то морени нагромаджуються біля його язика (кінцеві морени) та боків (берегові морени). Ці нерухомі вже морени звуться відкладеними.