Порадившись, ми вирішуємо назвати її іменем великого норвежця Фрітіофа Нансена.
З одного боку галявини стоять високі ялини, з другого, недалеко від льодовика Інильчек, — низькорослі чагарникові берези. На галявині соковита трава.
— От і земля обітована, — каже Головін.
Паливо, вода, корм для коней, дичина для мисливців — усього тут багато. Тут буде наш базовий табір. Звідси ми підемо до Хан-Тенгрі самі. Прикордонники залишаться і ждатимуть нас.
Наступного дня вся наша група вирушає вниз по річці знайомитися з долиною. Всюди бачимо ясно виявлені сліди діяльності давніх льодовиків. По великій кількості і виразності цих слідів долина може бути наочним посібником з гляціології[61].
— Дивіться, які цікаві скелі! — захоплено вигукує Коляда.
Скелі Інильчек-Тау в багатьох місцях на дуже великій висоті ніби відшліфовані.
Внизу, по покритій галькою та щебенем заплаві і на зелених терасах долини лежать багатотонні гранітні валуни. Оглядаємося на всі боки. На жодному з схилів долини ніде немає гранітних скель.
— Звідки ж потрапили сюди ці валуни? — дивується Редак.
Це знову ж таки дуже давні залишки. Далеко у верхів'ях долини кам'яні брили обривалися з гранітних скель на поверхню льодовика. Льодовик під час похолодання клімату в четвертинному періоді збільшувався і оповзав униз в долину. Минало тисячоліття за тисячоліттям. Клімат ставав теплішим, льодовик танув і відступав, залишаючи в долині валуни — пам'ять про своє перебування тут.
— А ось це «баранячі лоби», — кажу я, показуючи на відшліфовані скелі із скошеними округлими поверхнями. — Так вони називаються в географічній літературі.
— Справді, схожі, — погоджується Шиманський, наводячи об'єктив фотоапарата.
Цих форм надали скелям льодовики, що рухалися зверху і обтікали їх по боках.
Там, де в Інильчек впадає річка Ат-Джайляу, через усю ширину величезної долини тягнеться ланцюг моренних відкладів, що мають у собі уламки граніту і вапняків. Збереглось у долині і кілька кінцевих морен. Це значить, що колись у цих місцях періодично встановлювався постійний клімат, льодовик не наступав і не відступав; тому біля кінця його язика поступово накопичувались кінцеві морени. Найдальша кінцева морена лежить біля того місця, де Інильчек впадає в ріку Сариджас. Вона підноситься, немов стародавня гігантська фортеця, на 120–140 метрів заввишки. В товщі цієї морени збереглись великі уламки гранітних скель і дрібніші валуни, принесені льодовиком з його верхів'їв.
Судячи з трас, залишених давніми льодовиками, в Тянь-Шані було не менше двох стародавніх оледенінь. Це був час, коли льодовик Інильчек не тільки заповнював усю сучасну долину, а й заходив у долину річки Сариджас.
ЛЬОДОВА ПУСТИНЯ
Біля північного схилу піка Нансена, де на затишній лісовій галявині ми вподобали собі місце для бази, йдуть приготування до виходу на льодовик Інильчек, до Хан-Тенгрі.
Джигіти лагодять збрую, сідла і в'ючні корзини. Всі інші учасники експедиції укріплюють лямки рюкзаків, підганяють до гірського взуття металеві кішки, розважують для індивідуальних пакетів продукти, підготовляють сірники, що не відволожуються, — заливають парафіном головки і вкладають сірники в патрончики, які герметично закриваються. На розтягнутих брезентах сохнуть гірські палатки, спальні мішки, штормові костюми, светри, шоломи, рюкзаки, альпіністські вірьовки, змащене жиром взуття…
Прикордонники допомагають нам, — гострять терпугами зуб'я кішок, лопаточки льодорубів.
Шиманський і Лазієв упаковують фотоматеріали.
І от усе готово. Палатки і спальні мішки згорнуті в рулони, в'юки зібрані, рюкзаки впаковані. Залишається тільки підвести осідланих коней і в'ючити.
28 серпня наш караван з добре пригнаними в'юками спускається від підніжжя піка Нансена до заплави Інильчека. Прикордонники проводжають нас.
Ще зовсім рано. Небо тільки починає світліти. З синюватих гірських вершин віє холодом. Стоїть надзвичайна тиша. Чути тільки фиркання коней, м'який звук копит, що вгрузають у пісок, і поскрипування в'ючних корзин.
Ми мовчимо. Кожен думає про майбутню дорогу. Інильчек — один з найбільших у світі долинних льодовиків, його довжина — 60 кілометрів. Верхів'я льодовика від вершини до підошов довколишніх гір покриті суцільними сніговими і льодовими покривами. Там панує сувора і нещадна снігова пустиня, яка на кожному кроці загрожує згубними лавинами, льодовими обвалами і сніговими ураганами.