Ранком вітер вщухає. Можна було б іти далі, але Франц сидить без черевиків і штормової куртки. Крім того, пропали його годинник, бусоль, анероїд, весь посуд і продукти, які були в палатці. Все викинув сердитий вітер. Черевики, правда, знаходяться: один з них стирчить в снігу, другий застряв між камінням. Але посуд загинув. А підніматися вище, не маючи навіть у чому розтопити сніг, щоб здобути воду для пиття, рисковано.
Альпіністи залишають палатки, продукти — це буде другий табір експедиції — і спускаються вниз.
— Давайте прискоримо спуск, — пропонує Головко. — Будемо глісерувати.
Цей спосіб часто застосовують альпіністи. Присівши навпочіпки, вони спускаються по сніговому схилу, гальмуючи льодорубами.
Франц перший зникає внизу за піднятою ним хмарою снігового пилу.
За ним іде Головко. Але Шиманський скоро доганяє його і залишає позаду. На середині спуску він раптом чує позаду якісь незрозумілі звуки. Що це? Шиманський зупиняється і бачить: з гори котиться — тільки мелькають то рюкзак, то руки, то голова, то ноги — Головко. Поривистими рухами льодоруба він одчайдушно намагається зачепитися, але все марно.
«Пропав Вася», проноситься думка.
Метрів за сто нижче Головко затримується. Розпластане тіло його нерухомо лежить на снігу. Живий чи ні? Живий! Ось він розплющує очі і слабким голосом просить допомогти встати. Все обійшлося благополучно. Товариші трохи опам'ятовуються і повільно опускаються. Стурбований Франц чекає їх внизу. На льодовику ще лежать тіні, а з гір уже ллється вода. З свистом летить каміння, починаються лавини. Біля краю льодовика сніг являє собою густу талу масу, яка здатна втягти в себе, мов безодня на болоті, йти тут неможливо, доводиться повзти плазом.
— Але, як бачите, добрались, — закінчує свою розповідь Шиманський.
— І знову готові до виходу, — додає Головко.
Ніби змовившись, ми дивимося на Хан-Тенгрі. Він стоїть проти нас, мармуровий велетень, упираючись вершиною в глиб неба.
Чи бачить цей могутній колос нас, пігмеїв, які осмілилися забратися на його сиву голову? Яку зустріч він нам готує — дасть безхмарні дні, які нам так потрібні, чи обрушить на нас бурани, смертоносні лавини і каменепади?
З південно-західного плеча його падає в наш бік льодовик з крутими скидами льоду. Це по них недавно піднімалися наші самовіддані товариші. По цих схилах доведеться підніматися і нам.
ШТУРМ
Підготовка до сходження на вершину Хан-Тенгрі закінчена.
Досліджено шляхи, влаштовано проміжні табори, висотні палатки.
Більше тонни вантажу перекинуто на конях по величезному льодовику на висоту 4860 метрів, аж до південних схилів піка. В історії високогірних експедицій це перший досвід використання кінного транспорту на такій великій висоті.
Тут, на широкому бугрі морени, стоять палатки, і в них — люди, готові кожної хвилини йти на штурм суворої вершини.
Початок вересня. Рання осінь. Мороз пом'якшав, небо очистилося. Звичайно в цей час тут стоять найбільш ясні, погожі дні, і їх треба використати.
— Не можна гаяти часу, — гарячиться Шиманський, знайомий уже з негодою на Хан-Тенгрі.
5 вересня надвечір, коли спаде денна спека, вирішуємо вирушати. Залишається півгодини до виходу. Всі в повній готовності, з укладеними рюкзаками. Тільки кіногрупа ще закінчує останні приготування, — вона підніматиметься слідом за нами.
І раптом до нас підходить старший носій Умар-алі. Він явно стривожений.
— Начальнику, усі робітники кіно кажуть: не підемо на гору, дуже важко, додому підемо.
От тобі й на! У вирішальну хвилину носії підводять. Але може це тільки розмови?
Ні, Когтєв і Коротков, — режисер і оператор, що керують кіногрупою, — приносять ту ж сумну звістку.
Виникає серйозне побоювання, що такий настрій охопить і решту носіїв.
Я викликаю Тюріна і пропоную йому негайно виходити з носіями до першої палатки на схилі Хан-Тенгрі.
Тюрін іде, а ми лишаємось і починаємо умовляти робітників кіногрупи. Всі дуже вперті в своєму бажанні повернутись додому, і переговори затягуються до глибокої ночі. Тільки наступного ранку вдається добитися їх згоди нести вантажі, і то лише до першої палатки.
Дев'ята година. Час для виходу непідходящий. Але ж там, наверху, нас чекає Тюрін, він у нестерпному невіданні. І ми виходимо.
Маршрут починається по льодовику, розташованому між Хан-Тенгрі і сусідньою до заходу вершиною[72]. Він стікає з глибокої впадини між обома вершинами. Глибокі тріщини розсікають льодовик. Багато з них сильно засипані лавинним снігом.