Із верхів'їв льодовика Інильчек ми мали намір проникнути на південь. Там, як передбачав Мерцбахер, повинен знаходитися льодовик, що розмірами своїми значно перевищує такий гігант, як Інильчек. Поки що це нікому не відома територія. Треба дослідити її. Це — третє завдання.
І, нарешті, по закінченні робіт на Інильчеку експедиція повинна була приступити до дослідження великого льодовика у верхів'ях долини Каїнди, суміжної з Інильчеком.
Завдання визначають і склад експедиції. На Тянь-Шань їдуть альпіністи, топографи і багато вчених. Всі учасники розділяються на чотири загони: кой-капський, північно-інильчецький, хан-тенгрінський і каїндинський. Крім того, з нами йдуть метеорологічна станція і економ-географічна група, яка працюватиме в сиртовій смузі.
Виходить велика комплексна експедиція. В Караколі ми закуповуємо понад сто в'ючних і верхових коней. Це затримує нас. Тільки в двадцятих числах серпня наш великий караван прибуває у верхів'я долини Інильчека.
Біля піка Нансена, як і в попередні роки, розбиваємо основний базовий табір. Кліматологи тут же влаштовують метеорологічну станцію, топографи провадять необхідні для їх робіт астрономічні спостереження — знаходять географічні координати, що служать опорними пунктами для зйомок.
Загони готуються до виходу по своїх маршрутах.
Першим виходить кой-капський гляціологічний загін. Він невеликий — всього п'ять чоловік. Ось вони всі наші старі тянь-шанці: геоморфолог Демченко — керівник загону, інженер-геодезист Гаєвський, альпіністи Шиманський, Головко і один новачок — молодий альпініст комсомолець Андрій Третяк. Загін супроводжують п'ять киргизів-носіїв; усі вони досвідчені гірські мисливці, але тільки два бували з нами на великих висотах. Вантажі загону йдуть аж до Хан-Тенгрі на в'ючних конях.
Вийшовши з базового табору до льодовика, Демченко і Гаєвський перевіряють поставлену у минулому році мітку біля кінця язика Інильчека. Відступає чи наступає цей величезний льодовик?
Гаєвський націлюється теодолітом і ловить трубою нову межу язика льодовика; потім цифри обох років порівнюються. Виявляється, за рік льодовик відступив на 13,2 метра.
Тянь-шанські льодовики відступають — це підтверджується спостереженням ряду дослідників за багато десятків років. Відступають їх язики, залишаючи в долинах кінцеві морени; відступають від схилів їх краї, залишаючи після себе високі вали берегових морен.
Поставивши мітку проти нової межі кінця льодовика, загін піднімається на його поверхню і по добре знайомому шляху прямує до Хан-Тенгрі. Там загін поверне на південь і пробиватиметься до своєї основної мети — верхів'їв невідомого льодовика. У минулому році Демченко, Шиманський і Головко вже пробували пробитися до нього, але люті штормові вітри і морози перешкодили цьому.
Якщо тепер загонові вдасться знайти таємничий льодовик і дослідити його, це буде значне географічне відкриття.
На своїй схематичній карті Мерцбахер зобразив на південь від льодовика Інильчек передбачуваний льодовик і назвав його Кой-кап, за назвою річки, яка нібито з нього витікає.[75] На цій карті верхів'я льодовиків Південний Інильчек і Кой-кап злиті в один фірновий басейн. Якщо карта правильна, то з верхів'їв Інильчека можна проникнути на льодовик Кой-кап.
Мерцбахер сам мав такий намір. Знаходячись у 1903 році біля Хан-Тенгрі, він звернув увагу на широку льодовикову долину, що йде на південь. На думку Мерцбахера, цим проходом можна проникнути «у велику долину, що безсумнівно приховує льодовик, який розмірами не уступає Інильчеку і про який ще ніхто нічого не знає». Але у нього в той час невистачило ні провіанту, ні носіїв[76], і від цього цікавого завдання йому довелося відмовитись.
Не зумів Мерцбахер вийти на льодовик і знизу, з долини Кой-кап, тому що в цей час долина була високо заповнена паводком. Перед мандрівником постало питання: чим пояснити такий високий рівень талих вод? Звичайно, дуже великими розмірами льодовика, що живить ріку. Мерцбахер показав на карті цей льодовик довжиною майже 75 кілометрів.
У пониззях долини Кой-кап дослідник знайшов уламки граніту, схожі на ті, які він уже бачив на Південному Інильчеку. Як з'явилися тут ці уламки? Вони, очевидно, упали з схилів хребта, що розділяє десь у верхів'ях обидва льодовики. Значить, невідомий льодовик Кой-кап існує. Обидва льодовики — Інильчек і Кой-кап — стикаються своїми верхів'ями.
Але все це припущення. Правильність їх і повинна перевірити група Демченка.
Друга група одночасно з кой-капським загоном виступає на Південний Інильчек. У ній три чоловіки: викладач Українського інституту фізичної культури Павелл, аспірант Харківського інституту географії і картографії Чегорян і топограф Кюн, який уже брав участь у наших тянь-шанських подорожах. Усі вони альпіністи. Начальником групи призначений Павелл.
76
До Хан-Тенгрі Мерцбахера супроводжували тільки два носії. Решту він відправив з караваном вниз по Інильчеку.