За спеціальністю він петрограф[77] і, звичайно, не може пройти мимо всіх цих кам'яних брил.
Поки Вознесенський з Барковим працюють з гірським компасом, я, Абрамович і Трушкін підходимо до південних схилів піка Петровського. Біля його підніжжя навалені скинуті каменепадами гранітні брили і дрібний щебінь.
— Ви знаєте, — каже Абрамович, — нарешті ми натрапили на цікаве в петрографічному відношенні місце. Саме тут магма щільно прилягала до прорваних нею осадочних порід і своїми жилами входила в тріщини і пустоти сусідніх товщ. Якщо ми з вами зуміємо добре пошукати і попрацювати молотком, у нас напевно буде цікава колекція. Отже, за роботу, друзі, за роботу!
Юрія Михайловича, завжди спокійного, навіть флегматичного, ми не впізнаємо. Звідки у нього раптом стільки кипучої енергії? Він вмить відсортував собі цілу купу уламків, озброївся лупою, молотком, зубилом і з запалом дробить камені, розглядає їх в лупу.
— Ви тільки подивіться, товариші, — кличе він нас, — який великий, який чудовий зразок чорного турмаліну! Це так зване «турмалінове сонце». Бачите, які довгі промені йдуть в усі боки від центра і як вони виблискують. Турмалін — напівдорогоцінний камінь, але він має й промислове значення: його застосовують і в оптиці, і в радіотехніці. А от подивіться на ці червоні кристали. Адже це гранати, також напівдорогоцінний камінь. Вони дуже тверді і теж застосовуються в промисловості — для шліфування і точіння інструментів.
Розмовляючи з нами, Абрамович не перестає розбивати молотком камінці і розсовувати їх по кишенях. Велику частину своєї здобичі він передає нам, і ми навантажуємо рюкзаки уламками.
Особливо багато тут великих красивих латунно-жовтих кристалів кубічної форми. На сонці вони горять, мов золото. Коли на другий день ми показали їх носіям, ті в один голос крикнули: «Алтин! Алтин!» і довго не вірили, що перед ними не справжнє золото. Це був пірит — сірчаний колчедан, з якого видобувається сірчана кислота, сірка і навіть мідь.
Поки ми довбаємо і збираємо камінці, погода псується: піднімається холодний вітер, небо затягує хмарами, йде сніг. Ми беремо на плечі неймовірно важкі рюкзаки і повільно вибираємося через кам'яні розсипи на морену, до каравану.
Надвечір другого дня загін підходить до південного схилу Хан-Тенгрі. На морені, там, де і в минулому році був наш табір, ми ставимо палатки. Протягом трьох днів з ранку і до вечора збираємо зразки гірських порід, проводимо фотозйомку, зарисовуємо відслонення…
Найбільше роботи у Володі Ірушкіна. Він відповідає у нас за колекції, веде наше господарство. Цей останній клопітливий обов'язок він узяв на себе добровільно і виконує його дуже старанно. Здається, у нього природжена потреба дбати про товаришів. Задовго до підйому Володя пече оладки, вдень варить суп із тушонки і компот з журавлиновим екстрактом. А ввечері з такою ж старанністю упаковує в вату і коробочки відібрані геологами зразки окам'янілостей і гірських порід, наклеює на них етикетки і записує в журнал: коли, де, у якому відслоненні взято зразок.
Гірські породи в цьому місці одноманітні. В основному це темно-сині сланці, дрібнозернистий, цукровидний мармур, з якого складений Хан-Тенгрі, і хлоритові темно-зелені сланці. В осипу кулуара в південно-східному відрозі Хан-Тенгрі знаходимо окварцовані вапняки з вкрапленими в них кристалами свинцевого блиску. В корінній породі південного схилу Хан-Тенгрі на висоті 5160 метрів нам удається вибити невелику окам'янілість: раковину брюхоногого молюска.
— Треба піднятися вище, — каже Вознесенський.
За цей час наші геологи остаточно освоїлися в горах і набрали вигляду справжніх альпіністів.
Але піднятися в розшуках окам'янілостей вище ми не можемо, заважає погода. Як правило, після обіду небо затягує хмарами і починає йти сніг.
Різноманітних камінців у нас і так уже багато, а геологам хочеться обов'язково привезти з собою зразки порід якщо не з самої вершини Хан-Тенгрі, то хоча б з гребеня, якнайближчого до вершини. І в цьому їм несподівано щастить.
Ми почали якось упаковувати зразки, а Вознесенський, скориставшись тимчасовим проясненням погоди, йде фотографувати. Незабаром починається звичайна симфонія: свист зірваних каменів і потім гуркіт їх падіння. І через кілька хвилин за палаткою ми чуємо збуджений голос.
— Володимире Івановичу! На допомогу!
Всі вискакують із палатки. Біля входу стоїть Вознесенський. В руках у нього кілька важких каменів.
— Візьміть, будь ласка, у мене ці камінці, — каже він, посміхаючись. — Повезло, знаєте. Фотографую вершину Хан-Тенгрі і раптом чую: на мене силиться каміння. Ну, думаю, амінь геологу Вознесенському. Не знаю — тікати чи стояти. І те й інше небезпечно. Поки я вирішував, брили впали зовсім недалеко від мене і розбилися на куски. Дивлюсь у бінокль, — снігова хмара під самою вершиною. Он, виявляється, звідки вони летіли. Якраз те, що потрібно.
77
Петрографія — наука, що вивчає мінералогічний і хімічний склад гірських порід, їх походження, поширення, умови залягання і класифікацію.