В долині Інильчека і на ділянці Сариджасу між гирлами Інильчека та Каїнди починають геоморфологічні дослідження Нотарєв і Гордєєв.
Кліматологічна група професора Жуковського доходить до урочища Майда-Адир на правому березі Каїнди і обладнує тут для спостережень метеорологічну станцію.
В загоні зі мною геоморфолог Баташов, один з четвірки, що проникла в минулому році на льодовик Кой-кап, Серьожа Кюн, молоді альпіністи Чемиз і Больцов, джигіти Мадике Дорбаєв, дідусь Тураспек, Толконбай і Тахтаул.
Сариджас — найбільша ріка центрального Тянь-Шаню. Свої води вона бере з льодовиків Семьонова і Мушкетова і поповнює їх більш ніж двадцятьмап'ятьма притоками, в тому числі такими великими, як Інильчек і Каїнди. Кожна з приток Сариджасу, в свою чергу, живиться снігом і льодовиками своїх верхів'їв.
Перебігши кілька кілометрів по крутому річищу серед моренних бугрів, ріка розбивається на окремі рукави і, сповільнюючи свій біг, тече по широченній долині, виритій в глибокій давнині могутнім льодовиком.
М'які, трохи горбкуваті береги, серед яких розташоване ложе Сариджасу, полого підіймаються до схилів. На них нема ні деревця, ні кущика. Тільки ростуть, покриваючи береги густим килимом, багатолітні трави — ковила, осока — і білі пухнасті зірочки улюблених альпіністами квітів едельвейса[80].
Це славнозвісні тянь-шанські сирти, що підносяться тут на висоту 3400 метрів над рівнем моря.
Звужуючись тільки на окремих ділянках, Сариджас тече майже сімдесят кілометрів на захід і південний захід аж до великої правої притоки — ріки Оттук. Тут він робить крутий поворот на південь, збільшує через стрімкість падіння свою швидкість і з величезною силою прорізує всі поперечні хребти. Прорвавшись через самий південний з хребтів Тянь-Шаню — Кокшаал-Тау, Сариджас тече в низини Сіньцзяну, уповільнює тут свій біг і вже під назвою Аксу впадає в Тарім, одну з найбільших рік Китайського Туркестану.
Коридор, по якому несе свої води Сариджас, не всюди однаковий. В тих місцях, де оточуючі породи легко розмиваються, ущелина розширюється і стає доступною; але там, де схили складаються з міцних порід, які нелегко піддаються розмиванню, Сариджас несеться в недоступних для людини міжгір'ях, здавлених громадами скель.
Верхня течія річки, аж до її притоки Оттук, нам добре відома, — ми не раз проходили там. Але в багатьох місцях нижньої течії Сариджасу ще ніхто не бував. Топографи Туркестанського військового округу, які знімали в 1912 році карту Тянь-Шаню, писали, що Сариджас на цій ділянці «зовсім неприступний».
Чи справді це так?
Ми вирішили все ж спробувати проникнути в ці неприступні каньйони Сариджасу.
Наш загін рухається по лівому березі Сариджасу. Притискуючись до стрімких скель, ми ведемо коней по косих плитах сланцю, що виступають у вигляді тераски, завширшки не більше метра. Під ними «а глибині, 120 метрів кипить серед валунів Сариджас. Нижче на південь берег стає положистішим, долина ширшою, ріка спокійнішою. Ми йдемо тут вздовж берега по глибокій воді, що досягає коням майже до шиї.
В гирлі Каїнди, біля зеленого урочища Каш-Уток, отаборюємось. Рано-вранці Тахтаул будить Чемиза Больцова.
— Досить спати, на горі козлушка багато. Вставай швидка!
Ще звечора вони домовилися йти полювати на кіз.
Чемиз і Больцов миттю схоплюються, швидко одягаються, хапають свої карабіни, патронташі і йдуть з Тахтаулом.
Повертаються вони з тушею козла.
— Є один! — говорить сяючи Чемиз. — Я вже насік на карабіні першу позначку.
— Так це ваш трофей? — питаю я.
— Так! Але стріляли ми обидва, тому вважаємо, що трофей спільний.
Мадике Дорбаєв уважно розглядає тушу.
— Добрий м'ясо, жирний, — говорить він. — Тільки дивись, — показує пальцем, — одна дірка, другої нема. Один влучив, другий кулю в чистий світ послав.
Потім повертається до Чемиза і з самим серйозним виглядом запитує:
— Твоя чим стріляв? Карабіном?
— А чим же? Звичайно, з карабіна.
— Тоді на! Забирай свій куль. Тільки дивись на нього добре, такий у тебе куль чи інший.
І Мадике передає Чемизу берданочну кулю, вийняту ним з рани.
Чемиз і Больцов страшенно зніяковіли. Посміхається на весь рот Тахтаул, на плечі якого висить його незмінна берданка.
Скоро в долині розповзається апетитний запах. Над казаном і сковорідками коло багаття ворожить Мадике Дорбаєв. Він сполучає у нас обов'язки джигіта і кухаря. Крім того, Мадике краще від інших знає російську мову, і через це ми вважаємо його своїм «товмачем» — перекладачем.
80
Едельвейс — багатолітня рослина з білою квіткою, що нагадує зірку і покрита густими волосками у вигляді білої повсті. В Альпах росте на скелях на висоті до 2300 метрів. У Тянь-Шані часто зустрічається на сиртах на висоті до 3000 метрів. Тянь-Шанський едельвейс дещо більший, ніж едельвейс, що росте в Альпах. Улюблена квітка альпіністів.