Але невже ми не виїдемо в гори? Адже на нашому шляху навряд чи зустрінуться люди. Намагаємось довести, що сидіти в Караколі нам нема рації. Нарешті одержуємо втішні вісті: враховуючи те, що експедиція їде в такі місця, де населення зовсім нема, нам дозволено виїзд на Сариджас. З нас тільки беруть зобов'язання не стріляти бабаків, не здирати з них шкурок і, якщо зустрінеться де-небудь мисливець на бабаків, не мати з ним ніяких стосунків.
Негайно в дорогу! Звичайним шляхом через селище Бозщук виїжджаємо в ущелину Тургень-Аксу. Коло впадіння річки Кокія-Су в Тургень-Аксу влаштовуємо перший бівуак.
— Пам'ятаєш, — злізаючи з коня, говорить мені Торгоєв, — як минулий рік цей самий місце я тебе з Джантаєм знайомив? Зараз старик уже нема. Кінчав свій життя.
У 1934 році наша експедиція зупинилась у цьому ж місці. Ми почали ставити палатки, коли з долини Кокія-Су несподівано показався озброєний загін киргизів. Усі насторожились. Але скоро в одному з передових вершників ми впізнали старого знайомого — Кутана Торгоєва, начальника добровольчого загону по боротьбі з басмацтвом.
Підійшовши до Тургень-Аксу, загін спішився. Серед вершників було тільки два неозброєних киргизи. Вони також злізли з сідел і тут же, не випускаючи поводів з рук, присіли по-східному навпочіпки. Біля них зразу ж стали два бійці з гвинтівками.
Кутан підійшов до мене, як завжди, привітно посміхаючись:
— Здрастуй, начальник!
Потім пошепки запитав:
— Джантай бачити хочеш?
Ми підійшли до високого чоловіка в сірому ватяному чапані і смушковій тюбетейці. Це був міцний старик, з великою головою, розумним, поборозненим глибокими зморшками обличчям. За словами Кутана, Джантаю в той час було дев'яносто два роки, — вік, коли людину часто вже ніщо не зворушує і не лякає.
Так ось він який, цей «король контрабандистів і басмачів Тянь-Шаню». Це його ім'ям лякали нас, відраджуючи їхати на Інильчек.
Понад п'ятдесят років тому, у безправну епоху царизму, Джантай, засуджений за вбивство, вчинене іншою людиною, втік у Сіньцзян. З того часу й почалося його життя баримтача[84] і контрабандиста. Він викрадав худобу у багатих калмаків[85].
Щоб помститися Джантаю, вони по-звірячому вбили його молодшого сина. Тепер настала черга Джантая помститися. Він зумів переконати калмаків, що простив їх усе зло, і запросив їх на банкет на честь примирення. І в той час, коли гості упивались кумисом, Джантай із старшим братом вийшли надвір, вставили приготовлені берданки в прорізи повстяної юрти і одного за одним повбивали калмаків.
Уже в похилому віці Джантай уподобав для себе одну з найнедоступніших долин Тянь-Шаню біля кордону з Китаєм і там випасав свої череди й розводив мак для добування опіуму.
Враховуючи те, що Джантай уже дуже старий, а його бунтарська в минулому діяльність баримтача була викликана сваволею царського суду, радянська влада дозволила йому повернутися в Іссик-кульську область. Джантай перекочував із своїми чередами, але ненадовго. Деякі жителі почали впізнавати або вдавати, що впізнають у його чередах свій скот, і при нагоді взялися поскубувати табуни, гурти й отари старого баримтача. Джантай забрав рештки скоту і повернувся уночі в свої далекі труднодоступні володіння.
Взято було Джантая біля самого кордону з Китаєм, у старій покинутій заставі колишнього Кокандського ханства, куди несподівано наскочив Кутан з добровольчим загоном. Одночасно з Джантаєм був захоплений і другий басмач Касим — один з найнепримиренніших бандитів із числа баїв, що емігрували в перші роки Радянської влади за кордон. З ним, виявляється, ми вже зустрічалися. Це він напав на наш загін у 1929 році. В бою він тоді був поранений.
— Тепер горах мало басмач, — перериває мої спогади Кутан. — Можна ходити спокійніше.
КРІЗЬ БУРАНИ І СНІГОВІ ЗАМЕТИ
З перших днів нашої подорожі в горах починаються бурани і снігопади. Сувора природа Тянь-Шаню і раніше не балувала нас, але такої негостинної зустрічі ми ще не знали.
В цьому році вирішено переходити хребет Терскей-Алатау через перевал Чон-ашу, яким звичайно користуються пізно восени і взимку, коли товстий шар снігу закриває на поверхні гостре каміння. Висота перевалу 3690 метрів.
Наш довгий караван підтягується до перевалу в густому снігопаді. Сніжна імла зливається з білястими хмарами; вітер нещадно б'є в обличчя крижаною крупою.
На Печоріна, людину, яка вперше потрапила в Тянь-Шань, така погода впливає гнітюче.
— Чи правильно ми робимо, що забираємось у таку негоду далеко в гори? — сумно говорить він. — Почуваю, що сонячних днів ми не побачимо. А приїхати додому, нічого не знявши, — це злочин.
85
Калмаки, або сарт-калмаки, — залишки калмицьких племен, що жили ще в XVII–XVIII віці Сіньцзчні та на південь від ріки Чу і змішались пізніше з тюрками.