Поспіхом збігались і решта роїв. Я наказав утворити стрілецький ланцюг, що одним крилом впирався у схил, а другим — у лісок. За хвилину бійці вже стояли, рушниці з багнетами напоготові. Не завадило б перевірити напрямок; у таких становищах не зайва жодна прискіпливість. Коли я хотів приструнчити одного чоловіка, що стояв трохи на віддалі, він відказав: «Я санітар». У нього в голові був власний статут. Заспокоївшись, я наказав шикуватися.
Коли ми крокували через смугу галявини, на наші голови ринув град шрапнелі. В такий спосіб ворог накрив нас щільним вогненним ковпаком, щоб відрізати від своїх. Несамохіть ми перейшли на біг, щоб зайняти сліпу зону перед пагорбом спереду.
Зненацька переді мною з бур'янів виросла якась темна тінь. Я вирвав гранату і з криком пожбурив туди. На превеликий жах, у спаласі вибуху я розгледів підофіцера Тайленґердеса, який непомітно забіг наперед і зашпортався об дріт. На щастя, він не постраждав. Водночас поряд залунали ще різкіші вибухи англійських ручних гранат, а шрапнельний вогонь набув дошкульної щільності.
Стрілецька лінія розпалася і зникла у напрямку кручі, що стояла під важким вогнем, ми ж з Тайленґердесом і ще трьома вірними людьми не сходили з місця. Раптом хтось штовхнув мене у бік: «Англійці!»
Немов уві сні, на освітлюваній лише снопами іскор галявині моє око на мить вихопило подвійний ланцюжок постатей, що, підводячись із колін, рушав уперед. Я виразно розпізнав фігуру офіцера, що на правому фланзі віддавав наказ. Від раптової, несподіваної зустрічі друг і недруг однаково заклякли. А тоді ми чкурнули — єдине, що нам ще залишалося, — так, що в своєму заціпенінні ворог не встиг зробити навіть пострілу.
Ми підхопилися і помчали до кручі. І хоч я перечепився через підступно натягнутий у високій траві дріт і перекинувся через голову, та все ж щасливо дістався туди й вишикував збуджених людей, яких там застав, в один, злютований залізною необхідністю стрілецький ланцюг.
Отож, наше становище було таке, що ми сиділи під вогненним ковпаком, як під щільно сплетеним кошем. З усією очевидністю, своїм проривом ми завадили підрозділу, що мав, оточивши, знищити нас. Ми лежали коло підніжжя кручі на польовій, трохи роз'їждженій дорозі. Та неглибоких колій від коліс вистачало, аби сяк-так сховатися від рушничних пострілів, бо ж у небезпеці людина тулиться до землі, як дитя до матері. Наші гвинтівки були націлені на лісок, тобто англійські лінії були позаду нас. Ця обставина непокоїла мене більше, ніж усе, що діялося в лісі, тому час від часу, поки тривали наступні події, я висилав на вершечок кручі дозорця.
Раптом вогонь змовк; слід було налаштуватись на атаку. Щойно вухо звикло до несподіваної тиші, як підліском промайнув якийсь тріск і шерех.
«Стій! Хто йде?! Пароль?!»
Ми репетували, певно, зо п'ять хвилин, вигукуючи старе гасло першого батальйону «Могорич у гальбі» — вираз, що означав горілку з пивом і був відомий кожному ганноверцю; та у відповідь чули лиш якісь нерозбірливі крики. Врешті я постановив віддати наказ на знищення, хоча дехто з наших і стверджував, що розчув німецькі слова. Двадцять моїх гвинтівок влупили по ліску, магазини заляскали, і вже скоро з гущавини зачулися стогони поранених. При цьому мене не полишало нудке відчуття непевності: адже було не виключено, що ми стріляємо у власне підкріплення, що приспіло нам на допомогу.
Відтак мене заспокоювало, що звідти вряди-годи зблискували жовті вогники пострілів, які, однак, незабаром згасли. Одного з наших поранило в плече, коло нього заходилися санітари.
«Припинити вогонь!»
Наказ доходив повільно, нарешті вогонь ущух. Дією вдалося зняти напругу.
Знову вигуки з вимогою пароля. Я нашкріб усі запаси англійської і кілька разів рішуче закликав: «Come here, you are prisoners, hands up!»[30]
У відповідь багатоголосий крик по тому боці, наші твердили, нібито розчули в ньому щось подібне на «Помста, помста!» Один-єдиний стрілець виступив на узлісся і рушив до нас. Хтось із наших припустився помилки й гукнув йому назустріч «Пароль!», на що він нерішуче зупинився і обернувся. Розвідник, вочевидь.
«Пристрельте його!»
Десяток пострілів; постать опала й зіслизнула у високу траву.
30
«Come here, you are prisoners, hands up!» (англ.) — «Йдіть сюди, ви — полонені, руки вгору!»