— Пташко! — вигукнув здивований Андрій.
— Мефодію! — вигукнув Никодим.
— А що, чи приймете на ніч подорожніх? — скинув шапку чумак, низько вклонився Орисі й підійшов до Андрія та Никодима.
— А куди вже тебе дінеш, — жартівливо сказав Андрій, обіймаючи гостя. — Приймемо.
— Гапко! — гукнув Никодим. — Став на стіл якнайбільший бутель горілки! Гуляти будемо! До ранку!
Тиха українська ніч опустилася на хати, на пишні садки, на щедрі городи невеличкого хутора з невибагливою назвою Дніпровий. Сріблистий місяць-молодик викотився у погідне небо, освітив м’яким світлом усю долину, та так і застиг у високості — милуючися цим неповторним і мальовничим куточком української землі…
