– У цьому світі пробачити можуть усе, окрім слів правди.
– Зрештою Мартіна засудили до довічного ув’язнення. Газета «Голос індустрії», що належала старому Відалю, опублікувала детальний звіт про всі злочини нашого товариша, та ще й додала передову статтю. Угадай-но, хто підписався під нею?
– Наш славний пан комендант, дон Маурісіо Вальс?
– Саме він. У цій передовиці Вальс називає Мартіна «найгіршим письменником в історії» і тішиться з того, що книжки засудженого знищено, адже вони були «соромом для всього людства й образою доброго смаку».
– Щось подібне казали і про Палац каталонської музики, – зауважив Фермін. – Адже в нас тут самі вершки світової інтелектуальної еліти. Як казав Унамуно: нехай інші вигадують, а ми висловимо свою думку.
– Чи був винен Мартін, чи ні, а пройшовши через публічне приниження, побачивши спалення всіх своїх творів, він опинився в Модело, де не протягнув би, мабуть, і кількох тижнів, якби не втрутився наш пан комендант. Вальс, який із невідомої причини неабияк зацікавився Мартіном, уважно стежив за судовим процесом, а потім, отримавши доступ до особової справи ув’язненого, домігся, щоб його перевели до Монтжуїку. Мартін розповів мені, що першого ж дня, коли він прибув сюди, Вальс наказав привести його до себе в кабінет і виголосив перед ним промову у своєму стилі: «Давиде Мартін, попри те, що ви кримінальний злочинець і, безперечно, підривник суспільних підвалин, усе ж таки нас дещо поєднує. Ми з вами обоє люди пера, і хоч ви змарнували своє творче життя на базгранину для невігласів, позбавлених інтелектуального орієнтира, однак, можливо, ви могли б спокутувати свої помилки, допомігши мені в дечому. У мене є кілька романів і поем, над якими я працював останніми роками. Це твори найвищого ґатунку письменницької майстерності, і саме тому я, на превеликий жаль, дуже сумніваюся, що в цій країні неуків знайдеться бодай три сотні читачів, здатних зрозуміти їх і оцінити як належить. Тому мені спало на думку, що, можливо, завдяки своєму вуличному хисту й близькості до простолюду, який читає в трамваях, ви могли б допомогти мені внести невеличкі зміни, щоб наблизити мої твори до прикрого рівня наших читачів. Якщо ви згодитеся співпрацювати, я запевняю вас, що можу зробити ваше перебування тут стерпнішим. Можу навіть домогтися, щоб вашу справу переглянули. Ваша подружка… Як її звати? А, так, Ізабелла. Що за красуня, коли дозволите висловити свою думку! Отож, ваша подружка приходила до мене на прийом і розповіла, що винайняла молодого адвоката, якогось Бріанса, і що їй удалося зібрати достатньо грошей, щоб оплатити його послуги. Будьмо відверті: нам обом відомо, що вирок вам винесено абсолютно безпідставно, ґрунтуючись тільки на сумнівних показах свідків. Схоже, у вас неабиякий талант, Давиде, наживати собі ворогів, навіть серед людей, про існування яких, я певен, ви й не підозрюєте. Не припустіться нової помилки, не зробіть мене своїм ворогом. Я не такий, як ті невдахи. Скажу вам по щирості: тут, у цих стінах, я – Бог».
– Мені не відомо, чи погодився Мартін на пропозицію пана коменданта, чи ні, але гадаю, що все ж таки погодився, тому що досі живий і тому що наш місцевий Господь Бог досі зацікавлений, принаймні на цю мить, у тому, щоб Давид не помер. Мартіна навіть забезпечили папером і письмовим приладдям, що лежить у його камері, мабуть, для того, щоб наш товариш переписав шедеври пана коменданта і той зміг у такий спосіб зійти на вершину літературного Олімпу й зазнати тої письменницької слави, якої він так жадає. Я, щиро кажучи, не знаю, що й думати. Мені здається, що бідолаха Мартін у його теперішньому стані не здатен переписати навіть табличку множення. Більшу частину часу він мордується в пеклі, яке створив у власній голові і в якому горе й докори сумління поїдають його живцем. Утім, я лише лікар-терапевт, і не мені ставити йому діагноз…
7
Історія, яку розповів добрий лікар, неабияк зацікавила Ферміна. Не зраджуючи своїй вічній схильності вплутуватися в пропащі справи, він вирішив провести власне розслідування, щоб дізнатися більше подробиць про Мартіна, а також принагідно обміркувати ідею втечі via mortis[35] у стилі Александра Дюма. Що довше Фермін роздумував над цим, то більше переконувався в тому, що В’язень Неба, принаймні щодо цього плану, був не таким божевільним, як усім уявлялося. Під час прогулянки на подвір’ї Фермін за першої-ліпшої нагоди підходив до Мартіна й намагався завести розмову.