Выбрать главу

Ідучи за незнайомцем у напрямку до Ла-Рамбли[8], я відсвіжував у пам’яті основні правила нишпорки. Насамперед я відстав від кульгавця на добрих півсотні метрів, намагаючись ховатися за спинами огрядних людей і постійно виглядаючи собі схованку на кшталт під’їзду чи якоїсь крамнички, куди можна було б шаснути, якби об’єктові мого стеження зненацька заманулося зупинитися й озирнутись. Діставшись до Ла-Рамбли, незнайомець попрямував до порту. Бульвар потопав у традиційних різдвяних прикрасах, а вітрини багатьох крамниць були оздоблені вогниками, зірочками й ангеликами, які звіщали про всілякі гаразди, котрі мали, як обіцяло радіо, неодмінно настати.

У ті роки Різдво ще зберігало свій загадковий чар. Сніжні порошинки, які танцюють у променях кволого зимового світла, погляди й прагнення людей, що живуть у мовчазних сутінках, надавали цим декораціям слабкого відтінку правдивості, у яку могли ще повірити принаймні діти й ті, хто навчився забувати.

Можливо, саме тому я ще виразніше усвідомив, що серед усього цього химерного різдвяного дійства не було іншого такого персонажа, котрий був би на вигляд таким несвятковим і нетиповим, як той дивний незнайомець, за яким я йшов назирцем. Він поволі шкутильгав бульваром, часто затримуючись коло яток із птахами чи квітами й розглядав папугу або троянду з таким захватом, наче ніколи раніше їх не бачив. Кілька разів він підходив до численних газетних кіосків і гаяв час, розглядаючи обкладинки журналів, титулки газет, обертаючи стенди з листівками. Здавалося, ніби незнайомець ніколи раніше тут не був: він поводився наче дитина або турист, який потрапив на Ла-Рамблу вперше. Хоча діти й туристи зазвичай випромінюють довкола себе ауру невинної простодушності того, хто не знає, куди йому подітися від усіх цих вражень, а від цього суб’єкта невинністю і не пахло, навіть якби його поблагословив маленький Ісусик, перед надбрамною скульптурою якого він щойно пройшов, минаючи церкву Віфлеємської Божої Матері.

Аж тут незнайомець затримався, вочевидь зацікавившись гарним блідо-рожевим какаду. Птах скоса позирав на нього з клітки в одному з тих зоокіосків, що стояли на початку вулиці Пуертаферріса. Незнайомець наблизився до клітки з таким виглядом, з яким нещодавно підходив до книжкової шафки, і щось зашепотів до какаду. Пташка, у розкішному вбранні з пір’я, головата, завбільшки з відгодованого каплуна, не перекинулася від сірчаного дихання незнайомця, а старанно й уважно прислухалася, вочевидь зацікавившись його словами. Щоб не лишалося жодних сумнівів, какаду у відповідь енергійно закивав головою і від збудження настовбурчив гребінь із рожевих пір’їн.

Через кілька хвилин незнайомець, задоволений своїм діалогом із пташкою, рушив далі. Не минуло й півхвилини, коли я, проходячи повз цю саму ятку, став свідком невеличкого замішання: продавець, червоний від сорому, квапливо накривав клітку з какаду шматком ряднини, тому що птах, чудово вимовляючи слова, заходився повторювати: «Фрáнко – дармовис, Фрáнко – дармовис». І я не мав жодних сумнівів, хто навчив какаду цієї примовки. Принаймні, незнайомець продемонстрував певне почуття гумору й досить небезпечні політичні погляди, а це траплялося в ті часи так само рідко, як міні-спідниці.

Цей випадок відвернув мою увагу, і я вже думав, що втратив кульгавця з очей, але незабаром знову побачив його чудернацьку постать перед ювелірною крамницею «Баґес». Я поквапився сховатися до одного з письменницьких будиночків, що стояли обабіч входу до палацу віце-королеви, і став пильно стежити за незнайомцем. Його очі блищали, наче рубіни, а вигляд золота й коштовного каміння за кулетривким склом, схоже, пробудив у ньому таку хіть, яку годі було запалити навіть цілому гурту юних співачок у кабаре «Ла Кріолла» в часи його найбільшої слави.

– Чого бажаєте, юначе? Любовний лист, клопотання, прохання до котрогось із високих достойників, коротка звістка родичам про добре здоров’я?

Вуличний письменник, наче священик, що чекає на сповідь, визирав із дерев’яного будиночка, у якому я заховався, і дивився на мене з палким бажанням прислужитися. На табличці, прибитій над віконцем, було написано:

вернуться

8

Ла-Рамбла (кат. La Rambla) – найвідоміший бульвар Барселони, що простягається між площею Каталонії та Старим Портом. Складається з кількох коротких вулиць, кожна з яких має слово «рамбла» у своїй назві, тому іноді бульвар називають у множині – Лас-Рамблас.