Літератор і мислитель
Написання любовних листів, петицій, заповітів, віршів, інвектив, поздоровлень, прохань, повідомлень, гімнів, дипломних робіт, клопотань, заяв та інших творів у будь-якому стилі й мелодиці.
Одне речення – десять сентимо (римування за додаткову плату). Удовам, інвалідам і дітям – знижки.
– То що скажете, юначе? Може, любовне послання, від якого спідниці у вродливиць на порі просякнуть жагою кохання? Я зроблю для вас спеціальну знижку.
Я показав йому обручку. Письменник Освальдо незворушно стенув плечима.
– Настали нові часи, – заперечив він. – Якби ви знали, скільки одружених чоловіків і заміжніх жінок навідуються сюди…
Я перечитав оголошення, і в пам’яті щось ворухнулося, але що саме, я не міг зрозуміти.
– Здається, я десь чув ваше ім’я…
– У мене бували й кращі часи. Можливо, тоді.
– Воно справжнє?
– Nom de plume[9]. Митець обирає собі ймення відповідно до свого призначення. У моєму свідоцтві про народження записано: «Хенаро Ребольйо», але хто ж довірить компонувати любовні послання людині з таким іменем… Отож, що скажете на мою спеціальну пропозицію? Бажаєте надіслати листа, сповненого пристрасті й жаги?
– Якось іншим разом.
Вуличний письменник безнадійно зітхнув. Потім, простеживши за моїм поглядом, він зацікавлено наморщив чоло.
– Стежите за кульгавцем, еге ж? – промовив він.
– А ви його знаєте?
– Ось уже тиждень, як він проходить тут щодня, зупиняється перед вітриною ювелірні й розглядає прикраси, мліючи так, неначе замість каблучок і намист там виставлено дупу Красуні Доріти[10], – пояснив письменник.
– Ви з ним розмовляли?
– Нещодавно один мій колега переписував начисто листа для нього: цьому дивакові бракує пальців…
– А хто саме? – запитав я.
Вагаючись, письменник поглянув на мене. Він побоювався втратити потенційного клієнта, якщо відповість мені.
– Луїсіто. Його будка навпроти, біля музичної крамниці «Каса Бетховен». Хлопчина з обличчям семінариста.
На знак вдячності я запропонував письменникові трохи грошей, але той відмовився.
– Я заробляю собі на життя пером, а не довгим язиком. Таких мастаків у нас і без мене хоч греблю гати. Якби одного дня у вас з’явилася потреба граматичного характеру, звертайтеся, ви завжди мене тут знайдете.
Письменник простягнув мені свою візитівку, на якій було те саме оголошення, що й на табличці.
– Я працюю з понеділка по суботу, з восьмої до восьмої, – уточнив він. – Освальдо, лицар пера й митець епістолярного жанру до ваших послуг.
Я сховав візитівку й подякував за допомогу.
– Дивіться, не проґавте голуба, – попередив Освальдо.
Я обернувся й побачив, що незнайомець знову рушив у дорогу. Я поквапився навздогін і йшов за ним униз по бульвару, доки кульгавець не зупинився знову біля входу до критого ринку «Бокерія», щоб поспостерігати, як поміж прилавками, що вгиналися від різноманітних продовольчих товарів, сновигають люди, вибираючи собі щось до смаку. Потім я побачив, як незнайомець пошкутильгав до бару «Піночо». Підійшовши до барної стійки, він, хоч і не без труднощів, однак доволі жваво видерся на один із високих стільців. Упродовж півгодини незнайомець куштував наїдки, які подавав йому кухарчук Хуаніто, однак у мене склалося враження, що стан здоров’я цього дивного чоловіка не дозволяв йому вдатися до надмірного бенкетування і що їв він радше очима, немовби замовляючи всі ці страви й закуски, до яких ледь торкався, він прагнув пригадати інші часи, коли міг поласувати досхочу. Немовби насолоджувався не смаком, а лише спогадами. Зрештою, задовольнившись своєю стриманою трапезою та втішившись натомість виглядом інших відвідувачів, що, облизуючись, смакували свої наїдки, незнайомець оплатив рахунок і рушив далі у свої мандри, за якийсь час опинившись на початку вулиці Оспіталь, де, з примхи неповторної барселонської геометрії, один із найбільших оперних театрів старої Європи сусідив з одним із найзанедбаніших і найрозпусніших кварталів у північній півкулі.
5
О цій годині члени команд усіляких військових і торговельних суден, пришвартованих у порту, сходили на берег і прямували на бульвар Ла-Рамбла, щоб задовольнити свої бажання різноманітного характеру. Зважаючи на попит, з’являлася й пропозиція: на розі вишиковувалися в ряд жінки легкої поведінки, що, як видавалося, за цілком помірну винагороду могли проскакати верхи чималу дистанцію. Я гидливо примітив обтягнуті вузькими спідницями варикозні блідо-синяві ноги, на які боляче було дивитися, зів’ялі обличчя й приречений вигляд, з яким виходять востаннє на сцену. Усе це навіювало які завгодно думки, але тільки не хтиві. Я гадав, що клюнути на таку приманку може хіба що моряк, який пробув кілька місяців у відкритому морі, але, на мій подив, незнайомець зупинився, щоб пофліртувати з цими підтоптаними дамами, чиї весни вже давним-давно минули, наче це були красуні з найвишуканішого кабаре.
10
Красуня Доріта (справжнє ім’я – Марія Янес Ґарсія, 1901–2001) – іспанська танцюристка і співачка кабаре.