Різдвяні продажі йшли вгору, і Віфлеємська зірка у вигляді плюсового балансу в бухгалтерській книзі книгарні «Семпере й сини» звіщала нам свою добру новину, а саме, що ми будемо спроможні оплатити рахунки за світло й тепло, а якщо поталанить, то матимемо змогу дозволити собі щодня гарячий обід. Батько, здавалося, піднісся духом і повідомив, що наступного року ми не будемо чекати до останнього, щоб прикрасити крамницю.
– Не скоро ми позбудемося того вертепу, – понуро пробурмотів Фермін.
Після свята Трьох царів[59] батько наказав нам акуратно спакувати вертеп і віднести його в підвал до наступного Різдва.
– Тільки обережно, – попередив він. – Я не хочу потім чути, Ферміне, що ти ненароком випустив коробки з рук.
– Боже борони, сеньйоре Семпере. Я їх пильнуватиму, як зіницю ока, і життям своїм присягаюся, що вертеп й усі свійські тваринки, які перебували поряд зі сповитим у пелюшки Месією, дістануться до підвалу цілими й неушкодженими.
Ми занесли коробки з різдвяними прикрасами, після чого я спинився на якусь мить і обвів поглядом підвал із усіма його темними закутками. Останнього разу ми мали тут доволі неприємну розмову, і відтоді ні я, ні Фермін більше не верталися до неї, одначе її тягар і далі давив мені на плечі. Фермін, мовби прочитавши мої думки, невдоволено похитав головою.
– Тільки не кажи мені, що досі думаєш про листа від того недоумка.
– Іноді думаю.
– Ти хоч нічого не сказав Беатріс?
– Ні. Я поклав листа назад до кишені її пальта й не прохопився ні словом.
– А вона? Часом не згадувала, що отримала послання від дона Хуана Теноріо?[60]
Я похитав головою. Фермін зморщив ніс, показуючи, що нічого доброго це не віщує.
– Ти вже вирішив, що робитимеш?
– Із чим?
– Не вдавай дурника, Даніелю. Ти підеш за своєю дружиною до готелю «Рітц» на побачення з цим зальотником і влаштуєш там сцену чи все ж таки ні?
– Тобто ти гадаєш, що вона таки піде туди? – обурився я.
– А ти хіба ні?
Я опустив очі, сердитий сам на себе.
– Що це за чоловік, який не довіряє своїй дружині? – запитав я.
– Тобі потрібні імена й прізвища таких чоловіків чи вистачить простої статистики?
– Я довіряю Беа. Вона б не стала мене зраджувати. Вона не така. Якщо мала би щось сказати, Беа сказала б мені це в очі, навпрямець.
– Отже, тобі немає чого непокоїтися, хіба ж не так?
Щось у голосі товариша підказало мені, що я розчарував його своїми ваганнями й підозрами, і, хоч він сам цього ніколи б не визнав, Фермінові було прикро усвідомлювати те, що я марную стільки часу на мерзенні роздуми й сумніваюся в щирості жінки, яка не заслуговує на таке ставлення.
– Мабуть, ти гадаєш, що я повний ідіот?
Фермін похитав головою.
– Ні, я гадаю, що ти щаслива людина, принаймні в коханні. І що, як і всі інші щасливці, ти цього не усвідомлюєш.
Нашу розмову перервав стукіт у двері над сходами.
– Якщо тільки ви не розвідали там унизу родовища нафти, чи не були б ви такі ласкаві піднятися нагору до книгарні? Робота вже зачекалася, – почувся батьків голос.
Фермін зітхнув.
– Відтоді як ми виборсалися з боргів, твій батечко перетворився на справжнього тирана, – зауважив товариш. – Ти тільки поглянь, яким зухвалим він зробився…
Дні повільно плинули один за одним. Фермін урешті-решт погодився доручити підготовку до весільних урочистостей батькові й донові Ґуставо, які владно перебрали на себе роль розпорядників. Я, як старший дружка, допомагав виконавчому комітету порадами, а Беа взяла на себе функції художнього керівника й порядкувала залізною рукою.
– Ферміне, Беа наказала мені з тобою прийти до ательє «Каса Панталеоні», щоб приміряти весільний костюм.
– Ох, хоч би не довелося мені приміряти костюм у чорно-білу смужечку…
Я неодноразово обіцяв, що потрібної миті його ім’я і прізвище будуть зазначені в свідоцтві про шлюб і що ми не боятимемося опинитися всі в буцегарні, коли його приятель-парох промовить своє: «Ферміне Ромеро де Торрес, чи береш ти за дружину…». Але що ближче насувалася дата весілля, то сильніше Ферміна охоплювали смуток і тривога. Бернарда давала собі раду завдяки молитвам і «тосінільйос де сьєло»[61], хоча відколи надійний і певний лікар підтвердив її цікавий стан, більшу частину свого часу їй доводилося присвячувати боротьбі з нудотою і запамороками. Фермінів первісток вочевидь заповзявся наробити всім чимало клопоту.
61
Тосінільйос де сьєло (ісп.