Спокій тих днів був оманливий, тому що під його сподом я борсався в темних і каламутних водах, які поволі затягували у вир досі невідомого мені непереборного почуття – ненависті.
Коли випадала вільна хвилина, я, не сказавши нікому, куди йду, вислизав із дому й прямував до бібліотеки «Атенео» на вулиці Кануда, де вишукував сліди Маурісіо Вальса в газетному архіві й глибинах каталогу. Туманний образ, який упродовж багатьох років анітрохи мене не цікавив, поступово, день за днем, набирав до болю чітких рис. Завдяки цим дослідженням мені помалу вдалося відтворити основні віхи публічного життя Вальса за останні п’ятнадцять років. Чимало води спливло відтоді, як він простим пішаком починав свою кар’єру в державних установах. Якщо вірити газетам (а це, на думку Ферміна, було таке саме безглуздя, як вірити, що «ТриНаранхус»[62] виготовляється зі щойно вичавлених валенсійських апельсинів), то з плином часу завдяки хорошим зв’язкам дон Маурісіо Вальс дочекався справдження своїх мрій і перетворився на яскраву зірку на небосхилі іспанського мистецтва й літератури.
Його сходження по щаблях кар’єрної драбини було нестримне. Починаючи з 1944 року, щоразу значніші посади й офіційні призначення в академічних і культурних установах країни діставалися Вальсові одне за одним. Кількість його статей, промов і публікацій зростала на очах. Жоден літературний конкурс, жодна конференція чи якась інша значна культурна подія не відбувалися без участі чи присутності дона Маурісіо. У 1947 році разом із двома партнерами він заснував видавництво «Аріадна» з представництвами в Мадриді й Барселоні, яке газети відразу ж кинулися підносити до небес, охрестивши його «знаком якості» іспанської літератури.
У 1948 році ті самі газети стали раз по раз згадували про Вальса як про «найяскравішого і найавторитетнішого інтелектуала нової Іспанії». Самопризначена інтелектуальна еліта країни й ті, хто прагнув до неї долучитися, неначе переживали бурхливий роман із доном Маурісіо. Культурні оглядачі розпадалися похвалами й дифірамбами, запобігаючи його ласки і сподіваючись, якщо поталанить, опублікувати у Вальсовому видавництві котрийсь зі своїх опусів, що припадали пилом у шухляді письмового стола, і отримати таким чином перепустку до вищих сфер, щоб і собі зазнати їхніх насолод або хоча б підібрати крихти зі столу.
Вальс швидко опанував правила гри, і невдовзі зрівнятися з ним уже не міг ніхто. На початку п’ятдесятих його слава і вплив поширилися за межі офіційних кіл і стали проникати до сфери так званого громадянського суспільства. Афоризми Маурісіо Вальса перетворилися на збірку об’явлених істин, які присвоював собі й повторював, як сумлінно завчений урок, кожен із тих громадян, що належали до вибраного прошарку з трьох-чотирьох тисяч іспанців, котрим подобалося вважати себе освіченими людьми і через це згорда позирати на своїх земляків-обивателів.
На шляху до вершини Вальс зібрав довкола себе невеличку купку поплічників, які годувалися з його рук, а він просував їх на керівні посади в різноманітних установах і владних структурах. Коли хтось наважувався засумніватися у Вальсових словах чи здібностях, преса відразу ж кидалася розпинати бідолаху, виставляючи його в найнепривабливішому й найбезглуздішому світлі. Той таким чином перетворювався на парію, знедоленого й зневаженого, чиє ім’я не вимовляють уголос, перед яким зачиняються всі двері і для якого іншого шляху, окрім забуття чи вигнання, не існувало.
Не одну довгу годину я провів, учитуючись у рядки і між рядками, перевіряючи версії, досліджуючи історії, упорядковуючи дати й складаючи списки тріумфів і скелетів у шафі. За інших обставин, якби мета мого дослідження була суто антропологічною, я скинув би капелюха перед доном Маурісіо і тою майстерністю, з якою він розігрував свою партію. Ніхто не зміг би заперечити того, що Вальс навчився досконало читати серця й душі своїх земляків і смикати за ниточки, що вели до їхніх прагнень, сподівань і химерних мрій.
Із багатоденного занурення в офіційну версію Вальсового життєпису я виніс переконання, що механізм побудови нової Іспанії постійно вдосконалювався і що блискавичне сходження дона Маурісіо до керма влади вказувало на модель, яка, розростаючись, мала великі перспективи і яка, поза всякими сумнівами, повинна була пережити теперішній режим, пустивши глибоке й міцне коріння в країні на довгі десятиліття.