— Я хотіла попросити вас, товаришу директор, допомогти мені в одній справі…
І вона розповіла про свій задум.
Сюрпризи директора Троянди
— Ну, що ви скажете про наш інструмент? — спитав Плугаря директор, коли Іван Макарович повернувся з обсерваторії.
— Це якесь чудо! — у захваті промовив космонавт. — Сила його надзвичайна. Я сподівався, звичайно, що тут застосовуються збільшення в тисячі разів, але такого… Скажу відверто: такого збільшення і такої чіткості я не ждав.
Директор усміхнувся:
— Так, умови спостережень за планетами і навіть зорями перевершили наші сподівання. Сідайте, будь ласка.
— Вже тільки із-за однієї обсерваторії варто було запустити цього супутника, — продовжував Іван Макарович, сідаючи на металевого стільця, прикріпленого до підлоги біля столу. — Я розглядав місце нашої посадки. Видно, як на долоні! Вважаю, що вибір наш правильний.
Вони заговорили про дозволяючу силу телескопа, посадку на Місяць; уточнили порядок радіозв'язку з Трояндою, яка буде ретрансляційною станцією між Місяцем і Землею. Радіохвилі з «Комети» линутимуть до її антен, і, посилені в багато разів, штурмуватимуть повітряний панцир Землі, щоб там потекти в репродуктори…
— Ох і господар же з мене! — підвівся директор. — Гостей же, здається, треба пригощати? — Він зняв салфетку, і Плугар побачив на столі купу… бананів. — Прошу, це в наших тропіках… Скоро будуть і ананаси.
Іван Макарович із задоволенням їв банани. Соковиті ніжні плоди приємно освіжали йому горло.
— А тепер я вам зроблю сюрприз. — Директор вийняв із шухляди пачку фотографій і підсунув їх Івану Макаровичу. Плугар почав розглядати. Це були фотографії неба. На фоні далеких зірок біліли більші і менші кружечки. О, та вони групуються навколо центрального тіла!
— Це що — Юпітерова сім'я? — міркував уголос Плугар. — Але ж я не бачу на його диску характерних смуг!
— В тому ж то й справа, Іване Макаровичу, що це не Юпітер. Це фотографія зовсім іншої планетної системи. В інфрачервоних променях.
— Що ви кажете! Яка ж це зірка?
— Проксіма Центавра із своїми чотирма планетами. Тепер ми закінчуємо обчислення їхніх орбіт…
Очі в них сяяли від захоплення. Плугар кинувся тиснути директорові руку:
— Це таке відкриття, таке відкриття!.. Вітаю, щиро вітаю вас…
— Дякую, Іване Макаровичу.
Ні, закоханий не з таким хвилюванням дивиться на портрет омріяної дівчини, як оці двоє — на фото далекої планетної системи! Про існування інших сонячних систем давно висловлювалися здогадки, припущення, але все ж таки наша лишалася в одному екземплярі… А тепер ось вони — сусіди! Світло, що лине із швидкістю майже триста тисяч кілометрів на секунду, доходить до нас від Проксіми більше як за чотири роки. Таку віддаль, таку безодню важко навіть уявити, але там є рій планет, що обертаються навколо свого сонця… Може на них і життя є? Може там розумні істоти впіймали промінь нашого Сонця?
Замислені, сиділи вчені в цьому металевому ящику на маленькій штучній планеті. Променем далекої зірки велич Всесвіту заглянула їм у душу і на якусь мить ніби загіпнотизувала їх. Але справ багато, а життя таке коротке — треба діяти!
— Будете летіти назад — відвезете ці фотографії в Академію.
— Охоче!
За допомогою телевізора перевірили готовність екіпажу «Комети» до відльоту. Мілько і Загорський саме закінчили заряджати баки. Іван Макарович наказав їм зайняти свої місця в ракеті. Ольга сиділа в санчастині; там лежав Петров, нога його вже була в гіпсі.
— Як ви себе почуваєте, Єрмиле Єрмиловичу? — спитав по радіотелефону Плугар.
Петров повернувся обличчям до екрана:
— Дякую, Іване Макаровичу. Везе мені, як утопленику. Доведеться з місяць лежати…
— Ну, що ж… Бажаю вам одужання і… обачності!
Екран погас.
— А тепер, так би мовити, організаційне питання, — промовив Іван Макарович до директора. — Чи не могли б ви відпустити з нами когось із добровольців?
Директор п'ятірнею розчесав своє огнисте волосся. і воно ніби спалахнуло в проміннях сонця.
— Тут уже була розмова на цю тему. Доброволець є.
— Хто?
— Ольга Плугар.
— Ви подумайте, яка дипломатка! — Іван Макарович сплеснув руками. — Ні, ні, на Місяць я її не візьму. Категорично! Вона мене обійшла з оцим призначенням до вас, а тепер… Ні! Прошу призначити когось іншого. — Плугар втомлено сів на стільця. — І що за проява! Їй би треба було народитися хлопцем…