— Обов’язково.
Ольга ледве дісталася до свого місця. Хтось іще кликав — не звертала уваги. Слухала, як відповідав Мілько. Він од природи якийсь небалакучий і тепер з трудом видобував із себе слова.
Кореспондентів цікавило буквально все — і запаси води на штучному супутнику, і управління роботою двигуна та напрямок руху “Комети”, що його здійснюватимуть швидкодіючі електронні автомати, і радіолокаційна установка, і товщина броні на випадок зустрічі з дрібними метеоритами, і дія пришвидшення та втрати ваги, і конструкція скафандрів, і запаси їжі та рідкого кисню, і вплив космічного проміння… А один іноземець почав допитуватись, чи має завдання експедиція шукати на Місяці уран.
Біля мікрофона став геолог Петров. Розстебнув комір білої косоворотки.
— Спеціально такого завдання експедиція не одержала. Уран цікавить нас найменше, бо, як відомо, ми маємо достатні запаси його тут, на Землі. На Місяці ж ми сподіваємось визначити запаси мінералів, що мають у собі кисень і водень. А взагалі, мусимо скласти уявлення про геологічний розвиток планети…
Інший, теж іноземний кореспондент, спитав, чому ракету назвали “Кометою”, а не якось інакше, наприклад по імені конструктора. Мабуть, знав, що Плугар — головний конструктор “Комети”.
Ольга з прихованим захопленням поглядала на батька, коли він підвівся, щоб відповісти на це запитання. Легкий вітерець від вентилятора ворушив йому ледь посивіле волосся, високе чоло золотило проміння надвечірнього сонця, що лилося крізь скляну стіну.
— …У безперервній боротьбі із силою тяжіння людина збільшувала швидкість польоту спочатку на десятки, сотні метрів, а потім і на десятки й сотні кілометрів. І коли в кінці першої половини нашого, двадцятого століття був подоланий звуковий бар’єр і людина помчала швидше, ніж звук, — тоді, можна сказати, повітряний океан був підкорений. І як тільки не сталося, людина одразу ж відчула, що навіть цей безмежний океан для неї тісний! І вона взяла розгін для нового, ще грандіознішого стрибка — в світовий простір… У конструюванні “Комети” брав участь весь колектив нашого інституту. Але нам допомагали Архімед і Ньютон, Ломоносов і Ціолковський… Бо, щоб створити отаку ракету, людство мусило пройти в своєму розвитку тисячі років! Треба було відкрити механіку, створити металургію, побудувати величезні заводи, електростанції… Потрібно було винайти радіо… Так що навіть той далекий наш предок, який покинув кам’яну сокиру і використав метал, навіть він є учасником створення нашого космічного корабля. На голому місці нічого не виникає. Сучасна наука і техніка ввібрала в себе досвід усіх попередніх поколінь…
Зала була глибоко вражена цією відповіддю Плугаря. Кілька хвилин панувала тиша, тільки чути було характерне цокання фотоапаратів. Ольга від радості аж світилася: це ж вона дала назву “Комета”! Довгими вечорами підбирала слово, скільки паперу описала, і, нарешті, знайшла! Батько підтримав, і незабаром на чорному металевому тілі космічного корабля художник, піднятий автокраном, вивів білими сяючими літерами: “СРСР — “Комета”.
Той, хто запитував, мабуть, не розуміє, Скільки в цій назві романтики! їхня “Комета” рине в світовий простір, відкидаючи вогненний хвіст. Дивовижне небесне тіло, створене руками і розумом людини!
“Щасти вам, друзі”
Ракетодром Інституту Міжпланетних Сполучень починався тут же, за садом, за густою стіною підстрижених акацій. Отож Плугар, Мілько, Загорський, Петров і Ольга, а з ними їхні близькі та рідні, рушили до “Комети” пішки. Сонце ще не зійшло. Величезне, на кілька кілометрів довжиною зелене поле ракетодрому курилося туманом. Темніючі ангари, стартові естакади, схожі на ферми залізничних мостів, здавалося, плавали в повітрі.
Ольга завжди з захопленням дивилася на цей “акваріум залізних риб”, як вона жартома називала ракети. Звідси робилися польоти в стратосферу, польоти навколо земної кулі по меридіану через обидва полюси. Звідси запускалися ракети з деталями штучного супутника. Тепер — політ на Місяць… Це ж тільки сказати — на Місяць! Ольга цілий рік буде на Троянді космосу. Як там цікаво! Але на Місяці цікавіше… Онде вона — “Комета”!
Посередині ракетодрому з туману високо здіймався довжелезний трамплін. Його металевий каркас тримали на залізних плечах щогли-трапеції, — спочатку низенькі, а далі вищі й вищі. В нижньому кінці каркаса темнів величезний снаряд, націлений у небо. Це причаїлась “Комета”-складний комплекс могутніх силових установок і найніжніших приладів, броньований міжпланетний крейсер.