…Маргарита струсила попіл з сигарети. Вона напружено розмірковувала. Давши Віталію можливість виговоритися, жінка лише одним вухом слухала, що він там розпатякував. Вона не вірила у цю загадкову історію, та все може бути. Гаранджа намагається виправдати себе. Але з такою життєвою філософією, таким життєвим кредо він і справді колись дійде до вбивства. Взагалі ж, для неї не так уже й важливо, чи він це зробив. Адже тепер усе проти нього, а значить, і проти неї. Режисер Віталій Гаранджа… Сама думка про скандал, про жах викриття, про кореспондентів, які зрештою докопаються і до самогубства матері Гаранджи, і до смерті його дружини, змушувала її внутрішньо здригатися. Слідство, суд, співчуття друзів, замітки в газетах… І так триватиме, триватиме, триватиме…
Віталій ще говорив:
— Цілком природне бажання — жити на себе самого — привело мене до думки про вбивство. Мені давно вже кортіло когось покарати, покарати на смерть. І сьогодні вдень я таки зважився. — Він дуже близько нахилився до Маргарита, його обличчя напружилося. — Я побачив цю дівку біля готелю. Завиграшки було вмовити її прийти сюди, й убити теж виявилося нескладно. Жанна була така зухвала й самовпевнена. Але я цього не робив. Мені хотілося ризику, гострих відчуттів. А що тепер? Я ускочив у велику халепу, не знаю, що робити з трупом. Якщо я просто повідомлю міліцію, хто мені повірить, що це не я її вбив?
Гаранджа подивився на Маргариту:
— Ти така розумна, люба. І ніяк не вписуєшся в мої плани. Як ти тепер діятимеш? Тепер, коли я тобі все розповів?
«А й справді, що робитиму я? — запитала себе Маргарита. — Телефонувати до ментів? У такому разі сама собі підпишу вирок. Варто лишень цій історії просочитися у газети… На моєму житті доведеться поставити хрест».
Це особливий випадок. Один хибний крок міг зіпсувати її майбутнє, і жінка це прекрасно розуміла. Їй був потрібен певний час, щоб добряче прорахувати всі варіанти.
— А ти як вважаєш, що я повинна зробити? — запитала Маргарита, намагаючись виграти кілька хвилин.
Гаранджа широко розвів руками:
— Не знаю. Може, повідомити міліцію?
Маргарита подивилася на годинник — за двадцять десята. Фільм уже давно почався.
— Мені треба обміркувати все, Віталію. Це не така ситуація, яку можна вирішити відразу. Не забувай, тепер і я в цій справі. А як ти вважаєш, хто міг тебе так підставити? Хто знав, що Жанна прийде до тебе?
— Ніхто. Я її навмисно попередив, аби нікому не розповідала. А коли дівчина заснула, я надіслав повідомлення її агенту чи другові, що я, тобто вона, поїхала з друзями на природу. Жанна мала спати аж до ранку.
Гаранджа знову начепив на ніс свої зеленаві окуляри. Маргариті де не дуже сподобалося, вона відчула, що він знову відгородився від неї.
— Часу на роздуми немає, — сказав Віталій.
— Я сьогодні залишуся тут ночувати, ми зможемо все обговорити й обов’язково щось придумаємо, — запевнила жінка. — Запам’ятай, тепер ти не сам. Я напевне щось придумаю.
Гаранджа посміхнувся, швидко підійшов до дверей, зачинив їх на ключ і сховав його в кишеню. Потім з викликом подивився на неї.
— Вибач, Маргарито, — сказав він підкреслено м’яким тоном. — Але я не можу довірити розв’язання цієї проблеми тобі. Тож доведеться самому все продумати до кінця.
— Ти мені погрожуєш, Віталію? — запитала жінка, сама дивуючись із того, що більше нічого не боїться.
— Ні, радше прошу про допомогу, — відповів він. — Для мене все це дуже важливо. Але залишайся поки що осторонь. Ти будеш моїм алібі. Думаю, буде краще, якщо я зможу закінчити цю справу так, як замислив. Я впораюся. Якщо ти мовчатимеш, є шанс, що ніхто ніколи ні про що не довідається. Тому, будь ласка, не бовкни зайвого.