Маргарита розуміла, що цього разу Гаранджа має рацію.
— Звичайно, Віталію, я нікому нічого не скажу. Обіцяю. Але мені хотілося б, щоб ти дивився на мене принаймні як на помічницю. Зрештою, ми не перший рік разом…
Він кивнув:
— Даю слово, що у разі необхідності звернуся до тебе по допомогу. Ти ж усвідомлюєш наслідки, якщо мене впіймають.
— Буду рада, якщо ти довіришся мені. — Жінка прикурила нову сигарету. — Цікаво, а що ти все-таки збираєшся робити з трупом?
— Ну, я думав залишити його у багажнику чийогось авто. Хоча, втім, ще не маю точного плану.
— Не годиться, — сказала Маргарита. — Тобі буде складно впоратися самому. Ні, це погана ідея.
— А ти маєш кращу?
— Хто-небудь бачив, як ти привів її сюди? — відповіла жінка питанням на питання.
— Ні. Ми прийшли нарізно. І потім, це було близько п’ятої, коли в готелі майже нікого не було.
— Звідки така впевненість, що її ніхто не бачив? Адже дівка могла сказати комусь, що йде сюди?
— Ні. Я попрохав не розпатякувати. Я тобі вже казав. Ніхто не знає. Я цього певен.
— Але не забувай: принаймні одна людина про все знає — її вбивця. Якщо це справді не ти. Та й у міліції теж не цілковиті дурні. Знайдуть якісь докази… Напевно, ти не все передбачив…
Віталію Гаранджі все це починало подобатися. Маргарита виявляла несподівану кмітливість і цікавість. Його здивувало, що жінка так спокійно обговорює з ним усі обставини справи.
— Мені здається, що не залишилося жодних слідів, але це і є ризик. Що найбільше допомагає міліції у розслідуванні вбивства? Мотив. Мого мотиву не знає ніхто. Тому якщо я зможу позбутися тіла, то буду в цілковитій безпеці.
— Будемо сподіватися, — зітхнула Маргарита і знову подивилася на годинник. — Усе ж мені треба йти.
Гаранджа погодився:
— Я складу тобі компанію. Почекай хвилинку, мені треба переодягнутися.
— Добре.
Він поклав ключ від вхідних дверей на стіл:
— Я довіряю тобі, люба.
Віталій пройшов до спальні, прикривши за собою двері. Жінка взяла ключ, і цієї миті вся напруга, що накопичувалася в ній, прорвалася назовні — їй стало зле. Але Маргарита примусила себе підійти до холодильника, витягти звідти пляшку бренді й одним духом вихилила чарчину.
З вікна видно було, як унизу перед готелем зібралася велика юрба, яка прагнула побачити зірок, котрі гуртувалися на терасі. Зоріла спекотна ніч. Жінка стояла, обіпершись об підвіконня, споглядаючи скупчення народу внизу.
«Якщо я зможу позбутися тіла, то буду в безпеці», — ці Віталієві слова засіли в її голові. Як же йому це вдасться? У безпеці… Хіба хтось може сподіватися на безпеку після такого?
Зачувши кроки коханця і клацання ключа в замку, Маргарита озирнулася. У вечірньому костюмі Гаранджа виглядав шикарно. Посміхнувшись, він запропонував:
— Ну, вперед?
— Ходімо.
…Цей вечірній вихід не залишився поза увагою всюдисущого Геннадія Калача.
Гаранджа сидів у кінозалі на перегляді, намагався час від часу зрозуміти, що відбувається на екрані, але думки його витали десь далеко. Вони з Маргаритою прийшли запізно, аби зрозуміти про що йдеться.
Дійові особи довго й нудно обговорювали розклад поїздів, напевно, збираючись дістатися якогось місця. І раптом Віталій здогадався, що ключ до задачі, яку він намагався розв’язати, у його руках. Точніше, в голові.
Радісний, він нахилився до Маргарити й прошепотів:
— Точний розрахунок — ось моя безпека.
— Що? — спочатку вона не зрозуміла.
— Точний розрахунок — ось моя безпека, — повторив Гаранджа і підморгнув їй.
Колись він чув, що в готелі п’ятсот номерів. А це значить, що у «Паласі» живе понад тисячу чоловік. Імовірний ризик за такого розкладу — один до тисячі. Він вирішив, що не буде навіть намагатися винести тіло дівчини з готелю. Просто вночі покладе його у ліфт і натисне кнопку останнього поверху. Ніхто не знайде труп принаймні протягом декількох годин, до ранку. І звідки міліція довідається, чи живе вбивця в готелі, чи, може, він один із тих витріщак, які тут цілими днями огинаються під час фестивалю. Як зможуть вони визначити, на якому поверсі загинула дівчина, не кажучи вже про помешкання. Вихід був елементарний, і Гаранджа здивувався, чому раніш не додумався до такого. Він навіть дозволив собі розслабитися, вперше за весь час після вбивства, подумки ще раз прокрутив сценарій, за яким мало відбутися дійство під назвою «позбуваємося тіла». Багато що залежало від Маргарити. Чи зуміє вона не виказати його? Чи не втратить контроль над собою? І вирішив, що таки зуміє опанувати себе. Її поведінка в найкритичнішу хвилину, коли тіло випало з шафи, була приголомшливою. Маргарита має просто сталеві нерви. Звичайно, вона була шокована, але не втратила розуму, не закричала і навіть не зомліла, як це зробили б більшість жінок. Вона лише сполотніла, закрила обличчя руками, але навдивовижу швидко оговталася. Жінка, єдиною реакцією якої за даних обставин є потреба в палінні, зможе утриматися від необачних вчинків. Поки йшов фільм, Гаранджа спостерігав за нею. Обличчя Маргарити було геть байдужим і холодним. Вона сиділа й дивилася на екран і вигляд мала звичний для подібних оказій. Гаранджа подумки привітав себе з правильним вибором. Після всіх отих жінок, які вимагали від нього бозна-чого: уваги, подарунків, кохання, вірності, — йому нарешті пощастило з подружкою, яка зрозуміла його високу сутність.