«Чого вона так хвилюється? — запитав себе Ігор, скоса поглядаючи на Маргариту. Вона сиділа, не кліпаючи, рухалися лише кисті рук. — Зазвичай така весела, говірка, а сьогодні вночі весь час мовчить, про щось думає».
— У тебе все гаразд? Нічого не трапилося? — наважився він запитати.
Маргарита мовчки продовжувала дивитися прямо перед собою.
— Гей, що трапилося? — Кочет підвищив голос. — Ти мене чуєш?
Жінка озирнулася на нього, потім посміхнулася:
— Даруй, я просто замислилася.
— Розкажи, про що, — попрохав Ігор. — Мені здається, з тобою не все гаразд. Ти весь вечір, як сновида.
Увесь вечір Маргарита думала про мертву дівчину, і чим більше вона про це думала, тим більше нервувала. Яку дурницю скоїв Віталій, захотів довести свою зверхність, а в результаті молода дівчина, здібна актриса, нежива лежить тепер у шафі, наче якась річ. Кілька разів жінка ловила себе на тому, що хоче сказати про це вголос, проте вчасно себе зупиняла.
Зараз треба допомогти Віталію. Вона сподівалася, що сьогоднішня справа закінчиться добре для Гаранджі, а отже, і для неї. Коли все буде позаду, Маргарита спробує влаштуватися десь-інде, перемінити насамперед своє життя, а тоді буде добиватися, щоб Віталія ізолювали, чи що. Адже не можна допустити, щоб такий випадок повторився. Одного дня все може скінчитися інакше. Нема ж гарантії, що йому не схочеться повторити свій «експеримент», коли яка-небудь безневинна дівчина знову потрапить до його рук. І загине…
Маргарита розізлилася на себе за те, що не зуміла приховати сум’яття від друзів, і спробувала відвернути Ігорову увагу:
— Не сердься, дорогенький! Я думаю про ремонт, учора проглядала журнал з інтер’єру і зрозуміла, що де в чому дала маху.
— Серденько, невже про це — ти міркувала цілий вечір? Я думав, що трапилось дещо важливіше.
— А хіба для мене є щось важливіше, ніж ремонт у квартирі Гаранджи, тобто нашої спільної квартири? Ти не розумієш, любий.
Якщо я насправді дам маху, це буде катастрофа.
Вона засміялася, посміхнувся і Кочет.
— Мені здається, — сказав Кочет, — тут усе залежить лише від грошей. Точніше, від їхньої кількості. Я не маю комплексів. Для мене гроші — це все. Просто треба мати їх достатньо, аби не закінчилися у найвідповідальніший момент.
«Хіба гроші, — думала Маргарита, — можуть виправити те, що накоїв Гаранджа? Звичайно, можна спробувати найняти найкращих адвокатів, підкупити слідчих і суддів, але нічого вже не допоможе змити пляму бруду з моєї спідниці. Ніякі гроші не змусять пресу мовчати».
Жінка поглянула на годинник. Було чверть по другій. Гаранджа, мабуть, уже чекає на неї. Вона повинна допомогти йому сховати тіло Жанни. Згадавши про це, Маргарита затремтіла. «Що він придумав? Як він сподівається винести тіло з готелю? Що означає його фраза у кінозалі? «Точний розрахунок — запорука моєї безпеки».
Машинально вона ще дужче натисла на газ. Решту шляху вони проїхали мовчки.
Гаранджа все ще сидів у сквері, коли звіддалік долинуло гурчання знайомого вже двигуна. Він підвів голову — точно, той-таки старезний «опель», що на ньому поїхала Ніна. Вона поверталася! Він звівся на рівні їй назустріч, відчуваючи радісне збудження.
Яким же було Нінине здивування, коли побачила Віталія на лаві, там, де залишила! Він відчинив їй дверцята, допоміг вийти з машини.
— Ти ще не закінчила роботу? — запитав він.
— Не вистачило трохи орхідей, — відповіла Ніна.
— А що, у вас десь неподалік плантація?
— Ні, — засміялася дівчина, — просто тут, у туалеті, комора квітів. Дуже зручно — вода, завжди прохолодно і таке інше.
Гаранджа теж не втримався від посмішки:
— От як все просто, виявляється, без подвійного дна.
Ніна пильно подивилася на Віталія:
— А ви мене чекали?
— Узагалі-то так. Тут добре. А ще я хотів знову тебе побачити.
Дівчина зазирнула йому у вічі:
— Я теж про вас думала.
— А я пошкодував, що не попросився поїхати з тобою. Можна завтра скласти тобі компанію?
Ніна кивнула:
— Чом би й ні? Буду тут приблизно опівночі.
— Зустрінемося?
— Добре, — вона рушила до схованки з квітами.
Віталій подався слідом.
— А де ти продаєш квіти?
— На Подолі. Неподалік Контрактової площі.
— Там що, крамниця?
— Невеличка крамничка навпроти «Самсона».
Дівчина глянула на нього:
— А де ти живеш?
— На Лівому березі, — збрехав Віталій. — Ти така вродлива. Справді, дуже гарна.
Навіть при світлі місяця він побачив, як Ніна почервоніла від задоволення.