Її били дрижаки, вона почувалася втомленою і хворою. Жінка заплющила очі, поклавши голову на спинку крісла. У такому положенні вона й просиділа цілих п’ять хвилин, допоки почула, як відчинилися двері, й одразу стрепенулася. Увійшов Гаранджа, блідий і спітнілий. Вони подивилися один на одного.
— Усе гаразд, — кинув він.
— Ти впевнений?
Віталій кивнув, дістав носовичка й витер руки.
— Так. Я піднявся в ліфті на останній поверх і залишив кабіну з трупом там. Нікого не зустрів.
— Незабаром тут буде міліція, почнеться розслідування. А ти, мабуть, хапався там за всі кнопки.
— Сотні людей ним користуються. За це я не хвилююся.
— А що ти зробив з її намистом?
— Викинув.
— Ти впевнений, що тут немає нічого з речей убитої?
— Так, цілком.
— Вона мала з собою сумочку?
— Ні.
— Дивно. Дівчата не ходять без сумок, Віталію.
— Вона не мала.
Маргарита трохи заспокоїлася.
«Можливо, справді все обійдеться, — подумала вона. — Звідки міліції знати, що дівчина була саме тут і померла у цьому номері? Прізвище і репутація того, хто в ньому живе, убезпечують від підозр».
— Ну, тоді будемо сподіватися, Віталію, на краще. Я йду спати. Але спочатку в душ.
— Дякую, що допомогла мені, — сказав Гаранджа. — Нічого не бійся, я не дам тебе скривдити. Спочивай спокійно, ніхто мене не бачив.
Маргарита побрела до ванної, а Віталій — до її спальні. І коли жінка, посвіжіла та рум’яна, ковзнула в ліжко, Гаранджа вже лежав поряд. Він спрагло накинувся на неї. Маргарита зітхнула. Вона вже звикла, що будь-яка форс-мажорна ситуація збуджує коханця, підвищує його сексуальний потяг.
А коли вони вже засинали, Віталій прошепотів їй на вухо:
— Спочивай спокійно, ніхто мене не бачив.
…Та він помилявся. Геннадій Калач завважив, як Маргарита виходила з номера, викликала ліфт, як йшла, роззираючись, коридором, як оглядала сходи. Він навіть спробував роздивитися, що вона там робить. Журналіст помітив, як з апартаментів випнувся Гаранджа, несучи на плечі Жанну Задорожну. Геннадій упізнав сукню кольору опалого листя і колір волосся дівчини. Він був настільки вражений цим видовищем, що просто закляк і з місця зрушити не міг, тому й упустив зручний момент для зйомки, забувши про все на світі.
А потім зімкнулися двері ліфта, і кабіна поїхала нагору. Геннадій бачив, як Маргарита повернулася до номера. Коли вона опинилася під одним із світильників, він помітив, що виглядає та жахливо, ніби от-от знепритомніє. Він чекав. І за кілька хвилин побачив, як повертається Гаранджа. Калач спостерігав за тим, як Віталій відчинив двері номера 723 і зник усередині. Останнє, що він чув, — як у замку повернувся ключ.
Геннадій сидів нерухомо, уп’явшись скляним поглядом у стіну. Його наскрізь просякнутий алкоголем мозок довго не міг змикитити, що відбувається. Ніяк не вдавалося повірити в те, чому зненацька став свідком. Він чимало часу простирчав у коридорі й уже почав звикати до думки, що дарма гає тут час, як це частенько траплялося в його ситуації за останні роки.
Отже, Жанна Задорожна зайшла до Гаранджі о п’ятій годині дня, а після третьої ночі (схоже, непритомну) Віталій Гаранджа відвіз її нагору в ліфті. Чому дівчина була без тями? Що з нею трапилося за ці години? Геннадій довго бився над цією загадкою, але так і не зміг розгадати. Маргарита, судячи з усього, була в курсі подій. Вона явно стежила за тим, щоб ніхто не трапився в коридорі в ту мить, коли Гаранджа виносив дівчину до ліфта. Подумалося, що, можливо, він напоїв її або дав якихось наркотиків, аби спокусити. Хоча зовсім немислимо, щоб така жінка, як Маргарита, могла стати спільницею в подібній справі. Але факт залишається фактом — дівчина перебувала в номері понад десять годин, і її винесли звідти непритомну. Якби йому вдалося довести, що Гаранджа справді напоїв чимось Жанну Задорожну і Маргарита допомагала йому в цьому, то вийшла б потрясна стаття.
Геннадій невпевнено підвівся на ноги, прикинув, куди Віталій міг відвезти дівчину. З готелю він її напевно не виносив. До того ж репортер бачив, як Гаранджа спускався сходами згори. Куди ж він її відправив? Вочевидь туди, де вона могла б відіспатися й отямитися після алкоголю або наркотику, що їх у неї влив цей хлопець. Геннадій повільно почвалав коридором до ліфта. Потім вирішив, що не варто викликати кабіну саме з цього поверху, піднявся сходами нагору і важко перевів подих. Підйом по східцях і його персональна дієта, яка складалася з двох пляшок горілки щодня, виявилися несумісними. Він натис на кнопку виклику і, притулившись до стіни, став чекати на ліфт. Калач вирішив, що почне шукати дівчину з горішніх поверхів. За кілька секунд кабіна зупинилася, і старому алкоголіку довелося пережити найбільше потрясіння у своєму житті. Піт цівками збігав по його спині. Журналіст стояв і тупо дивився на мертве тіло Жанни Задорожної: вона лежала на спині, ноги були підігнуті. На її обличчі назавжди закарбувався жах. І це особливо злякало Калача. На горлі чітко проступала синя смуга, явно від мотузки. Довгі пальці стиснуті були в кулаки, очі нібито забачили саму Смерть. Раптом у серці закололо, голова замакітрилася, і Геннадій із величезним зусиллям розвернувся й дуже повільно побрів коридором у напрямку сходів.