— Дуже цікаво. Напевно, на той час тіло дівчини вже лежало в ліфті, — Микола Дементій подивився на свої записи. — Дівчину задушили шнуром від портьєри. Вони є у кожному номері?
Іван Рудько знизав плечима. Весь його вигляд засвідчував, що достеменно не знає, але не проти уточнити.
— От і добре. У такому разі, будь ласка, з’ясуйте це для мене. Якщо шнури на різних поверхах різні, принесіть мені зразки всіх.
Рудько запевнив, що зробить усе, як його просить слідчий.
Дементій розслабився у шкіряному кріслі. Запалив сигарету, затягнувся і довго дивився на протилежну стіну.
Зайшов міліцейський фотограф, розклав перед майором знімки.
— Ось, — сказав він. — Це найкраще, що я міг зробити тут, у бюро обслуговування, а не у своїй лабораторії.
Майор заходився вивчати фотографії: витяг збільшувальне скло з кишені й нахилився над столом. Потому випростався й відклав лупу вбік:
— Непогано. Плетиво шнура видно чітко.
Незабаром повернувся Рудько й приніс із собою кілька тонких шовкових шнурів, усі вони були різного кольору. Виявилося, що на кожному поверсі готелю номери оздоблені в іншій кольоровій гамі.
Дементій покрутив мотузочки в руках, посміхнувся:
— Ось ця з якого поверху?
Рудько замислився:
— Бежева? Зараз, — він поліз до свого записника. — От, прошу дуже, це сьомий і восьмий.
— Чудово! Отже, ми тепер знаємо, що дівчину задушили на сьомому чи восьмому поверсі. Тож мені треба список усіх, хто проживає на цих двох поверхах.
Цієї миті задзеленькав мобільник у кишені Дементія.
Він послухав хвильку. Телефонував Дейкало.
— Слухай, Миколо, я довідався, де проживала ця дівчина. В «Україні». А також прізвище її друга-агента. Його звуть Євген Гиренко. Він зараз буде у тебе. І ще. Бачили, як ця дівчина, Жанна, розмовляла о пів на п’яту у барі цього готелю з чоловіком. Двоє моїх знайомих його знають. Це Віталій Гаранджа, режисер.
Дементій довго мовчав.
Авенір чекав, чекав, а тоді загукав у трубку:
— Алло! Миколо, ти мене чуєш?
— Та чую-чую. Я просто замислився. Мені терміново потрібен Геннадій Калач. Це надзвичайно важливо, — Дементій повернувся до Рудька. — Спробуйте розшукати його. Знайдіть усіх, кого можна.
Майор знову звернувся до журналіста, який терпляче чекав біля слухавки:
— Ти де? У готелі? Приходь сюди якомога швидше. Треба побалакати, — і відключився.
За кілька хвилин Авенір зайшов до кабінету. Микола Дементій усе ще розмірковував над фотографіями. Побачивши приятеля, він відсунув їх убік.
— Розкажи мені про Гаранджу.
Дейкало знизав плечима.
— Талановитий режисер, але зарозумілий і пихатий. Зробив два фільми, які мали успіх і касу, тому вважає себе генієм. Багатенький Буратіно. Йому під сорок. Живе зараз з Маргаритою, яку ти добре знаєш через її минуле. До всіх ставиться зверхньо, особливо до жінок. Кажуть, день чи два тому в нього з Жанною Задорожною виникла суперечка. Очевидно, вона його відшила. Це було в барі, багато хто бачив. Але особливо не дослухалися, тому причин суперечки до пуття ніхто не второпав.
Дементій повернувся до Рудька, який ствердно кивав головою:
— А ви можете довідатися, де він був, коли дівчина загинула?
— Я розпитаю, — коротко відповів Іван і вийшов.
Дементій узяв олівець і почав щось креслити у блокноті. Він ще малював, коли Рудько повернувся.
— Гаранджа піднявся у номер близько четвертої години, — повідомив Іван Рудько. — Маргарита з’явилася невдовзі після нього.
— Маргарита?
— Так. Адміністратор пам’ятає, як вона попрохала ключ, і він їй відповів, що пан Гаранджа щойно пішов до себе.
— Виходить, Маргарита перебувала в номері разом із Гаранджою в момент убивства дівчини?
Іван Рудько насторожено зиркнув на нього:
— Ви так кажете, начебто думаєте, що тут є якийсь зв’язок.
Дементій похитав головою:
— Необхідно опрацювати всі варіанти. Ми повинні послухати, що скаже Калач-алкоголік. Більш за все мене цікавить, чому дівчину вбили?
Він витяг телефон і подзвонив судмедексперту Гімпелю.
— Слухай, — перепитав, — ти не сказав головного. Дівчину зґвалтували чи ні? — хвильку послухав. — Це виключається. То чому ж її все-таки вбили?
Майор знову заходився щось креслити у своєму блокноті.
Десь близько восьмої Віталій Гаранджа прокинувся, спав він цілком спокійно. Підвів голову, подивився на годинник, умостився зручніше й заплющив очі. Полежав так кілька хвилин, мріючи про Ніну, і тільки потім згадав про Жанну Задорожну. На мить йому стало зле. Та дуже швидко Гаранджа заспокоївся: адже він позбувся тіла, і міліція навряд чи запідозрить його. Надзвичайно складно зв’язати убивство без мотиву з убивцею. Цікаво, чи її вже знайшли? Гаранджа різко підняв телефонну слухавку, викликав обслуговування й попросив, щоб йому в номер принесли каву. Потім підвівся з ліжка, прийняв холодний душ, а вже коли зачісувався, у двері постукав офіціант, котрий виконував його замовлення.