Геннадій Калач машинально пригладив своє рідке волосся. Рот його мимохіть відкрився і закрився, але жодного слівця не вилетіло.
— Запитували люди, які займаються вбивством, — продовжувала пані Назарук, спостерігаючи за ним. — Вони сказали, що я їм мушу потелефонувати, коли ти повернешся. Так все ж таки, чим ти займався?
Геннадій Калач недарма багато років пропрацював у карній хроніці. Він зрозумів, у якій зараз небезпеці. Начальник охорони у тому бісовому готелі напевно сказав, що бачив його в коридорі приблизно в той час, коли загинула дівчина. Нічний черговий, звичайно, згадав, о котрій він виходив з готелю. І тепер вони, ясна річ, захочуть знати, що він робив у «Паласі» усі ці години. Геннадій Калач відчув, як знову прихопило серце. Хай Бог милує, вони ж можуть вирішити, що це він убив дівчину.
Пані Назарук, яка не випускала його з очей, помітила, як змінилося його обличчя.
«Так, щось він таки накоїв», — подумала вона. Їй узагалі подобався Геннадій Калач. Цій жінці потрібен був саме такий коханець. Звичайно, за його відсутності завжди знаходилися інші чоловіки, але Геннадій був найкращим, єдиний чоловік, який був з нею щиро лагідний. А для жінки, яка завжди жила важко, ніколи нікому не довіряла й відчувала, що безнадійно старіє, ласка і ніжність чоловіка важили дуже багато.
— Ти краще розкажи мені все, Геннадію, — вимовила вона своїм хрипким голосом. — Давай, давай, викладай. Ти ж знаєш, мені можна довіряти. Що сталося? Що ти накоїв?
— Я нічого не накоїв, — сказав Геннадій Калач. — І взагалі, не дивись на мене так. Присягаюся, я нічого не зробив.
Вона випростала свої велетенські плечі:
— Ну, добре, добре. Не хвилюйся, чуєш? Тоді, значить, я можу повідомити міліції, що ти тут?
Калач здригнувся. Ні, краще, звичайно, було б, якби вона не казала, що він тут. Як тільки вони притягнуть його до себе у відділок і цей клятий мент Микола Дементій почне над ним працювати, йому доведеться сказати всю правду і забути про те, що Гаранджа міг би йому непогано заплатити. Або доведеться брехати, а значить, стати начебто співучасником убивства. Йому терміново треба побачитися з Гаранджою до того, як міліція вийде на нього. Якщо Гаранджа відмовиться розпрощатися з грішми, тоді він піде до міліції і розповість про те, що бачив. Але якщо Гаранджа все-таки дасть йому грошей, то він, мабуть, зважиться на неправду. Заради грошей варто було піти на ризик. І ще йому хотілося самому контролювати ситуацію. Він відчував — щойно пані Назарук про все довідається, вона відразу візьме все у свої руки і почне керувати грішми, які він одержить від Гаранджи…
Але водночас добре знаючи її минуле, він розумів, що вона цю оборудку, звичайно, проверне краще. Трохи подумавши, він таки вирішив перекласти всю відповідальність на її великі пухкі плечі.
— Взагалі нічого не сталося, — сказав він, понизивши голос. А далі вся історія якось сама собою вилилася з нього.
Пані Назарук дуже уважно слухала. Історія, яку він їй розповів, схвилювала її. Її величезні груди здіймалися вгору-вниз, вгору-вниз. Вона нічого не казала. Але коли він закінчив свою розповідь, коротко кинула: «Покажи!»
Калач подав їй мокрі знімки. Уважно вивчивши їх, вона повернула їх Геннадію, потім почухала шию і попросила запалити.
Геннадій простягнув їй пачку, узяв сигарету й собі.
— Ну, що ти думаєш? — запитав він.
— Що я думаю? — повторила вона, і на обличчі її з’явилася легка посмішка. — Мені здається, ми знайшли золоту жилу, Геннадію. Скільки ти хотів запросити за негативи, п’ятдесят тисяч гривень?
— Приблизно стільки, — відповів Геннадій Калач. — Йому це по кишені.
— І ти збирався піти до Гаранджи?
— Так, звичайно. До кого ж іще? Я думаю, що саме до нього й потрібно йти.
— Ти помиляєшся, Геннадію. Я бачила його. Така людина навряд чи піддасться на шантаж. Він відразу здасть тебе до міліції. Якщо йти до когось, так це до його жінки. Я про неї дещо знаю. Ти чув, де вона народилася?
Геннадій Калач витріщив на неї очі:
— Народилася? Яка різниця, де вона народилася?
Пані Назарук широко посміхнулася, показавши свої міцні білі зуби.
— Це дуже багато значить, де вона народилася, Геннадію. Вона провела своє дитинство на околицях Херсона. Вона не втратить те, що заробила. Саме з нею ми й будемо мати справу. Можливо, у неї не так багато грошей, зате багато діамантів. Вони самі коштують не менше п’ятдесяти тисяч гривень. Спершу ми на неї легесенько натиснемо. Я змушу її розстатися для початку з невеликою кількістю коштовностей, десь тисяч на двадцять. А потім, поступово ми будемо продовжувати на неї тиснути. Ми зможемо казково розбагатіти, якщо зробимо все правильно.