— Що? — відразу насторожившись, запитала Маргарита.
— Не суши собі голову над цим, Маргаритко. Не хвилюйся. Дякую, що зустрілася з цією жінкою. — Він рушив до дверей.
— Віталію!
Гаранджа зупинився, озирнувся на неї.
— Почекай, — сказала Маргарита. — Я хочу знати, що ти маєш намір робити.
Він похитав головою:
— Навіщо, люба Маргарито? Нехай про це ніхто, крім мене, не знає.
І вийшов.
Жінка сіла в якомусь заціпенінні, відчуваючи тільки порожнечу й страх.
Розділ 8
Сонце пекло Віталію спину. Він повільно брів Подолом, плутаючись у лабіринті коротких вуличок. У шортах і гавайській сорочці Гаранджа легко загубився серед юрби туристів. Ішов, не кваплячись, засунувши руки глибоко в кишені. Його очі звично ховалися за темними окулярами. Дійшовши до Межигірської вулиці, він зупинився. На розі розташувалося кафе з такою ж назвою. «Можна сказати, однойменна кав’ярня», — гмукнув Віталій. А трошки далі по вузькій вулиці він визначив володіння пані Назарук. «Мабуть, у тому підворітті», — подумав Гаранджа і зайшов на подвір’я.
Роззираючись навсібіч, Віталій витяг портсигар і дістав сигарету. Маргарита досить точно описала йому двір і вхід до квартири. Через шовкові фіранки на брудних вікнах не вдалося побачити, що там всередині, але Гаранджа чудово уявляв це собі. А он дівчина в червоному платті з великою яскраво-червоною сумкою і добре вдягнений чоловік ввійшли у під’їзд, де знаходилася потрібна Віталію квартира. Гаранджа повернувся на вулицю і рушив до рогу. Там, біля маленької вуличної кав’ярні «На розі» на п’ять столиків, над якими, пропонуючи тінь усім спраглим, напнулися веселі блакитні маркізи, він і зупинився. Чотири з п’яти столиків були зайняті молоддю, хлопці й дівчата пили сік і смакували морозивом, а за стійкою поралася худенька жінка років під п’ятдесят. Її зовнішність: і засмагле обличчя, і коротко стрижене біляве волосся, і блакитні очі — все вказувало на те, що значну частину свого життя вона провела на свіжому повітрі.
Це справді було так. Колись вона з чоловіком плавала по Дніпру на великій баржі, але стався нещасний випадок, і покалічений чоловік осів у Києві. Їм вдалося майже за безцінь орендувати цю кав’яреньку в непоганому місці на Подолі. І тепер чоловік інколи підміняв її за стійкою бару і продавав напої, час від часу згадуючи мальовничі береги Дніпра, серед яких минули найкращі роки його молодості.
Побачивши, що Гаранджа розташувався за столиком, жінка підійшла до нього й запитально заглянула в очі.
Віталій замовив вермут з льодом і деякий час сидів, погойдуючи склянкою, прислухаючись до дзенькоту шматочків льоду.
Він розглядав підворіття, що вело до квартири пані Назарук. Нічого особливого там не відбувалося. Щоправда, трохи згодом на вулиці з’явилися дівчина з фарбованим білявим волоссям у картатій блузці і червонопикий чоловік, одягнений у чорну сорочку. Вони ввійшли у підворіття.
— Я шукаю собі інший готель, — сказав Віталій. — Тут нема чогось підходящого поблизу?
— Ні, — здивувалася жінка. — Вам треба повертатися в центр, тут нічого пристойного немає.
Віталій обперся на бильце легкого пластикового кріселка.
— Може, у вас є на прикметі яке-небудь інше місце, де б із мене не надто багато злупили?
Вона замислилася:
— У нас є кілька кімнат… Це, звичайно, не зовсім законно. Та я думаю, це не те, до чого ви звикли.
Гаранджа засміявся:
— Ви ж не знаєте, до чого я звик. У готелі добре, чисто, звісно, але для мене не зовсім зручно. Якби я міг скористатися вашою кімнатою…
— Це коштуватиме п’ятдесят гривень на добу, — жінка подивилася на нього. — Для вас це небагато, чи не так?
— Цілком прийнятно. Отже, якщо мені доведеться переїхати, то я повернуся сюди.
Жінка кивнула.
— Ви надовго хочете винайняти кімнату? — запитала вона.
— Ні, ненадовго. Я незабаром поїду звідси. Напевно, наступного тижня.
— Розумію, — вона відійшла. — Даруйте, мені потрібно йти.
— До побачення, — попрощався Гаранджа.
Вона кивнула і сховалася в задній кімнаті. Віталій допив вермут, закурив ще одну сигарету, а трохи згодом зайшов до бару і поклав гроші на стійку. Старий відклав газету і відрахував йому решту.
— Заходьте ще, пане, — сказав він. — Ви завжди бажаний гість.
Віталій подякував.
Лінькувато перетнувши вулицю, він рушив у бік Контрактової площі. Трохи покрутившись навколо трамвайних зупинок, Гаранджа побачив квіткарню. І сам магазинчик, і майданчик перед ним були заповнені вазонами з різноманітними квітами та вибагливими букетами.