— Що, пошлемо людей шукати його? — запитав Рудько.
— Ні, поки не треба. Я спершу хочу побалакати з його подругою. Будьте поблизу. Коли ви мені знадобитеся, я вас покличу. І ще, про всяк випадок поставте двох міліціянтів біля ліфта.
І Микола Дементій постукав у номер 723. Двері відчинилися миттєво, Маргарита вже чекала на них. Було очевидно, що вона справді спала: волосся скуйовджене, сама вона куталася у мереживний пеньюар.
— Майор Дементій?
— Так. Мені страшенно шкода, що змушений вас потурбувати.
— Прошу, заходьте. У чім річ?
Дементій увійшов до вітальні.
— Я так розумію, що вашого друга немає.
— Так, справді немає. Він вирішив подихати свіжим повітрям. А чому це він раптом вам знадобився?
— Я розслідую убивство Жанни Задорожної, — пояснив Дементій. — І хотів поставити йому кілька питань.
Маргарита вирячила на нього очі:
— Якого біса? Навіщо?
Потім, ніби перепрошуючи, махнула рукою:
— Сідаєте, будь ласка, майоре. Мені б не хотілося справити на вас погане враження. Просто я завжди зла, наче кобра, коли мене будять зненацька.
Проте Дементій відчув: річ не лише в несподіваному пробудженні. У жінці відчувалось якесь напруження, ба навіть ворожість. Майор зрозумів, що нічого суттєвого він тут не довідається.
— Ще раз прошу вибачення, пані Маргарито, що мені довелося потурбувати вас. Але ваш друг був останнім, хто розмовляв з убитою згодом дівчиною.
— Та ви що? Я навіть не знала, що він із нею знайомий. Ну і що з цього?
— Сьогодні вранці я розпитував пана Віталія і те, що він мені сказав, необхідно ще раз перевірити, — ретельно добираючи слова, відповів Дементій.
Маргарита підійшла до столу, взяла пачку сигарет і запропонувала майорові. Дементій дістав одну з пачки і прикурив від своєї запальнички, а коли хотів був запхнути її назад до кишені, вона вислизнула з руки і впала за бильце крісла.
Маргарита невдоволено запитала:
— Що саме ви хочете ще раз перевірити?
Микола Дементій спробував дістати свою запальничку, і, вже майже намацавши її, його пальці раптом наштовхнулися на якийсь інший предмет. Оперативник витяг його на світло й побачив, що тримає в руці маленьку сумочку з золотими ініціалами «Ж. 3.». Він дивився на сумочку, згадуючи, як Євген Гиренко казав йому: «Так, вона мала сумочку. Я їй подарував. Дуже маленька. Для ключів і дріб’язку».
— Що там у вас? — Маргарита не витримала мовчанки.
— Це сумочка пані Задорожної, — сказав Дементій дуже тихо. — Тут немає жодного сумніву. Подивіться, на ній є ініціали. Дівчину вбили в цій кімнаті.
Маргарита побіліла, наче мрець:
— Казна-що верзете. У цій кімнаті? З чого ви взяли?
Микола Дементій підвівся:
— На жаль, шановна, це все дуже серйозно. Мої люди повинні оглянути номер.
— Оглянути чи обшукати? — в’їдливо спитала Маргарита.
— Нехай буде — обшукати, — вдавано скрушно похитав головою майор. — Зрештою, це справи не міняє.
— Ах, не міняє, — закричала Маргарита. — А дозвіл у вас є? А поняті? Та ви не маєте жодних підстав для таких жорстоких підозр!
В її голосі лунав розпач.
«Вона щось знає або про щось здогадується», — зрозумів Дементій.
— Ми маємо вагомі докази, що Гаранджа винен у смерті Жанни Задорожної, — офіційним тоном повідомив майор.
— Це брехня! — відрубала Маргарита. — Ви що, натякаєте, ніби Віталій, знаменитий кінорежисер, відома людина, убив цю дівчину?
— У нас є причини підозрювати його в цьому.
Маргарита глибоко зітхнула:
— Ах, є причини? Тоді назвіть їх швидше або ви завтра залишитесь без роботи.
— Я не можу поки вам сказати. Це таємниця слідства. Все ж дозвольте моїм людям оглянути номер.
— Прошу, шукайте! Клята нишпорка! — Маргарита жбурнула на стіл пачку сигарет і вийшла з вітальні.
Микола Дементій підійшов до дверей, відчинив їх і покликав Рудька та експерта.
— Шукайте відбитки, — наказав він. — І спробуйте зробити це швидко. — Він підморгнув колегам: — Мадам розлючена!
Співробітники карного розшуку мовчки пройшли до кімнати Віталія.
За півгодини експерт вийшов зі спальні Віталія. На нетерплячий погляд Дементія Гімпель лише кивнув.
— Жодних сумнівів, майоре, — мовив він швидко. — У кімнаті повно відбитків. І саме тих, які ми знайшли раніше.
— Про що йдеться, майоре? — верескливо запитала Маргарита.
— Я вам зараз усе поясню, — сказав Микола Дементій.
Потім, обернувшись до Івана Рудька, тихо прошепотів йому:
— Оголосіть розшук Гаранджи. Візьміть людей, скільки вам треба, але знайдіть його.