Він відчував гарячий слід. Щоправда, не такий матеріал був потрібен його благодійнику, але це вже щось.
Двері прочинилися, і, широко посміхаючись, Гаранджа пропустив дівчину в номер і мовив:
— Проходьте, я вже чекаю на вас.
Усе це скидалося на банальне виканючування ролі, але горілка приклеїла Геннадія до фотеля, вставати було ліньки, а ще більше не хотілося вирушати на пошуки іншої теми.
Він сидів і мимохіть обмірковував побачене. Журналіст давно вже звернув увагу, що Віталій мало з ким спілкується, у бар заходить лише чарчину перехилити, і то на самоті, не беручи участі у бурхливих обговореннях, майже не вітається з кіношною братією, а на переглядах сидить осторонь від колег. Коли до нього зверталися, він відповідав з крижаною ввічливістю, тож запитувати про щось охота зникала швидко. Щоправда, час від часу таки з’являвся у барі чи ресторані готелю з Маргаритою та поважними гостями, які походжали залою, не повертаючи голови — почасти тому, що шиї їхні давно не гнулися від чималого шару жиру. Цікаво, а де зараз його коханка? Як би вона поставилася до маленької таємної пригоди Гаранджи? Чи, може, вони там утрьох? А може, там справді йдеться про новий фільм і ні про що більше?
Лиш залишки самоповаги не дозволили Геннадію підійти до дверей і прикласти вухо до шпарини, а з його сховку не чути було жодного звуку. Трохи повагавшись, він вирішив усе ж підібратися до дверей поближче, але раптом угледів Маргариту, яка прямувала коридором до тих самих дверей.
Журналюга просто-таки підстрибнув на фотелі. Якщо в номері вибухне скандал, Геннадій уже на місці, причому він тут єдиний, нікого з колег поблизу видно не було. Та майже відразу Калач скис — пригадалися чутки про терпимість Маргарити до Віталієвих вихваток. Проте про всяк випадок він навів камеру на дівчину тієї миті, коли та смикала за ручку дверей.
Гаранджа грався мотузкою, спостерігаючи за Маргаритою. Вона уважно стежила за його рухами.
Було помітно, що дівчина добряче нервує, хоча зазвичай добре тримала себе в руках. Гаранджа зрозумів, що своїм зізнанням обеззброїв кохану, тепер вона не знає, як учинити, бо між ними існувала домовленість не втручатися в особисте життя одне одного, тобто Маргарита мусить дозволити Гаранджі поводитися так, як він вважає за потрібне, або так, як він хоче. Але, з другого боку, не варто загострювати стосунки, краще заспокоїти жінку. Головне, поводитися так, начебто нічого не сталося, бо вона може зчинити галас. Цікаво, а як Маргарита здогадалася про дівчину? Мабуть, відчула запах парфумів, жінки завжди відчувають такі речі.
— Ти хочеш сказати, що у твоїй спальні дівчина? — спитала коханка, відчуваючи, як скипає злістю.
— Даруй, люба, — посміхнувся Гаранджа. — Це несерйозно. Я сам не розумію, що мені вдарило в голову.
Він жбурнув мотузку на підлогу, відійшов від столу і сів у фотель.
Віталій знав, що зараз важливо заспокоїти Маргариту, вмовити її сісти поруч, приголубити.
«Це просто непруха, що вона отак невчасно повернулася, вчора ж бо приїхала пізно вночі, позавчора взагалі не приїжджала, а сьогодні — ось маєш…»
Він уже отямився від шоку, викликаного стукотом у двері. І тепер небезпечність ситуації збуджувала його.
А спочатку Гаранджа злякався по-справжньому. Коли Маргарита постукала, він — у вітальні — нахилився над сплячою Жанною, збираючись накинути мотузку на її шийку. Стукіт буквально спаралізував його, він не міг поворухнутися. Віталій мало не запанікував. Це було важке випробування, хоча від самого початку він знав: якщо це коли-небудь трапиться, то рано чи пізно доведеться зіштовхнутися з труднощами і для власного порятунку знадобляться вся його винахідливість, витримка і самовладання. Віталій із захватом чекав цієї хвилини, щоб довести світові й самому собі власну зверхність і непересічність. Але Гаранджа не сподівався, що складнощі почнуться так швидко. Однак він опанував себе, бо знав: має лише кілька секунд. Віталій підняв сплячу дівчину (вона виявилася важчою, ніж уявлялося), затяг її у спальню і поклав на ліжко. Потім повернувся до вітальні і підняв з підлоги мотузку. Але виникло одне ускладнення.
Коли дівчина зайшла до його номера, Гаранджа запропонував їй келих вина. Жанна спочатку відмовилася. Та Віталію конче потрібно було пригостити її напоєм зі снодійним. Тому він начебто жартома спробував силоміць напоїти дівчину і підніс келих до її вуст.
— Ну хоч ковточок, — якомога лагідніше промовив Гаранджа. — Це ж просто добре червоне вино.
Та Жанна відштовхнула його руку, сильно подряпавши зап’ясток.