Очі у Віталія спалахнули лютим вогнем. Це налякало дівчину, і вона почала борсатися ще дужче.
Та Гаранджа опанував себе.
— Чого ти злякалася? — спитав він. — Я зовсім не збираюся напоїти тебе і скористатися… гм-м… з такого стану. Просто спробуй. Це вино особливе. Мені цю пляшку привезли з Грузії. Тут у магазині такого не купиш.
Віталій безсоромно брехав, але перед ним зараз стояло завдання примусити Жанну зробити кілька ковточків, якщо він хоче приспати її.
— Я нічого не боюся, — струснула волоссям Жанна і на доказ одним духом вихилила келих.
— Ну о-о-т, — нібито розчаровано протяг Гаранджа. — Хіба так п’ють гарне вино.
Він знову наповнив келих.
— Спробуй маленькими ковтками. Смакуючи.
Жанні раптом зробилося усе байдуже. Вона слухняно видудлила ще, а спорожнілий келих поставила на столик. І раптом спіймала на собі моторошний погляд Гаранджі.
«Не треба було цього робити», — встигла ще подумати вона.
Віталій, спостерігаючи за дівчиною, заходився щось теревенити про свій новий фільм.
Але за кілька хвилин Жанна обважніла й прихилилася до бильця крісла.
Аж тут пролунав нетерплячий стукіт у двері.
Ухопивши дівчину попід коліна і за шию, Гаранджа спробував підняти її. Але та виявилася важчою, ніж здавалася з першого погляду. Він зробив ще одну спробу й незграбно зачепив разку намиста. Нитка розірвалася, камінчики розкотилися по підлозі. Віталій відніс дівчину до спальні й поклав на ліжко, а тоді повернувся до вітальні, щоб зібрати намистинки. На щастя, вони були крупні, підняти їх було неважко, але зробити це треба було дуже швидко. Гаранджа ледве встиг знайти останню намистину, як почув, що у дверях повертається ключ. Миттю знову повернувся до спальні й зачинив за собою двері.
Віталій не сумнівався, що зможе контролювати себе, проте все ж нап’яв темні окуляри, хоча знав, що Маргариту це дратує.
— Даруй, — повторив. — Даруй, якщо можеш, люба, я впоров дурницю. Дівчина видалася мені дуже привабливою, а ти давно не балувала мене.
Він потягся за портсигаром, розкрив його й запропонував сигарету Маргариті.
Вона, відмовляючись, похитала головою.
— Я не можу зрозуміти, чому ти так вчинив, — холодно сказала дівчина. — Своїм дурним вчинком ти поставив під загрозу всі наші плани, мої плани, — повторила вона з притиском. — Я намагаюся знайти спонсорів на твій новий фільм, а ти… Адже якщо вибухне скандал, ба навіть піде поголосок, жодна солідна людина не схоче мати з тобою справу!
Гаранджа запалив, із задоволенням затягнувся димом і подумки відзначив, що рука його зовсім не тремтить.
— Думаю, ти перебільшуєш, — спокійно відповів він. — Усі солідні люди знають, що ми, кіношники, люди богемні, частенько дозволяємо собі зайве. Та й ти почасти винна у тому, що сталося, — надто часто залишаєш мене самого. А я тоді почуваюся дуже самотнім. — Він знав, що ці слова обеззброять Маргариту. — Я був сам, ця дівчина теж була одна, вона мені здалася дуже самотньою. Тож заговорив до неї, і вона запропонувала піти до мене.
Маргарита знову похитала головою.
— Ти ладен вірити кожній шльондрі. Невже думаєш, вона не знала, хто ти? Ясно як день, ця маленька хвойда хотіла переспати саме з Гаранджою і домоглася свого.
Віталій вдав, що збентежений. Він бачив: перший спалах Маргаритиного гніву вже минув.
— Я про це не подумав, — скрушно зітхнув, — бо вірив у її щирість, і сам був щирим. Звичайно, я мав зрозуміти… Ти маєш рацію. А знаєш що? Там, у холі, вона здалася мені дуже гарненькою, а коли привів її сюди, то побачив, що дівка не така вже й вродлива, принаймні до тебе не дотягує.
Краєм ока він помітив, що на цих словах кохана ледь помітно посміхнулася. Їй було важливо зберегти свою владу над ним.
— Не свари мене, — попрохав Гаранджа. — Я вже зрозумів, що накоїв дурниць. Не треба було цього робити.
— Ну, звичайно, любий, — м’яко сказала Маргарита.
Віталій подумки відзначив, що вона більше не сердиться.
— І коли зрозумів, що накоїв дурниць, — навмисно повторив Гаранджа, — занепокоївся, яким чином випровадити її геть. Але не знав, як це зробити, щоб дівчина не зчинила скандалу. Ти ж розумієш… А тут і ти нагодилася. Я дуже зрадів — ось, подумав, з’явилася причина її витурити.
— А вона зараз чує нас? — спитала Маргарита.
— Напевно, що ні. Я зачинив її у ванній. — Гаранджа вирішив пожартувати. — Спить там непробудним сном.
Проте Маргарита вже не слухала його. Вона підійшла до вікна й визирнула, оглянула навіщось великий газон під вікнами, а тоді кинула:
— Мене це, звичайно, не дуже дивує. Ти можеш чинити, як тобі завгодно. Але запам’ятай — скандал зараз нам ні до чого. Зрозуміло?