— Звісно, але ж… — вона вагалася, проте вимовила:
— Я ніколи не грала булан-батора.
У Валеріана виникло бажання поділитися з нею глибокою радістю від того, що їй не доводилося мати справу з глядачами, які б вимагали від неї перетворитися на одне з цих неповоротких створінь, але він вирішив не розвивати цю тему саме зараз.
Натомість він кинув їй виклик, звернувшись до її почуття гордості за свій професіоналізм:
— Чекай! — відповів він їй. — Ти актриса чи ні?
— Так, але мені потрібен час, щоб увійти в роль, — відповіла вона, — щоб скопіювати поведінку й рухи та зрозуміти історію та передісторію життя персонажа, їхню мотивацію. Оце й таке інше. Потім ми пару разів відрепетируємо, а ти даси мені якісь підказки…
Валеріан знався на булан-баторах краще за багато інших речей, але вирішив, що ознайомлення Бульки з цією інформацією не додасть їй впевненості у виконанні нею ролі. Найпевніше вона просто розвернеться й побіжить у зворотному напрямку, і, як по щирості, це було б доволі розумною відповіддю, на відміну від того, що вони збиралися робити. Але ж Лорелін була там, і він знав, із чим їй там доведеться зіштовхнутися. Він мав її визволити.
— Знаєш, трохи імпровізації тобі не завадить, — перебив її Валеріан. Йому не дуже й хотілося, щоб його знову поглинув гламопод, але час хутко спливав. Лорелін усе ще перебувала в тому палаці, а командувач і далі залишався зниклим безвісти. Він іще раз згадав останню Бульчину гру в ролі Лорелін і його самого в дитинстві, і зараз, коли його злість ущухла, він мусив визнати, що робота Бульки була справді дивовижна.
— Ну ж бо, починай!
Булька зітхнула.
— Гаразд, — нерішуче проказала вона, — повернись!
Вона зайшла Валеріанові за спину, простягла руки й охопила його ними. Далі на якусь мить вона поклала голову йому на плече, а потім почала прудко вивертатися й соватися.
Валеріан незграбно ступав, несучи на собі чужинця, неначе якусь химерну мантію, і пристосовуючись до нового тіла. Раптом Булька зарепетувала:
— Так нечесно! Ходити з такими нігтями! Я маю зробити манікюр!
— Ходімо вже, — наполегливо відповів Валеріан, і вони вдвох вийшли з укриття та попрямували до палацової брами.
Розділ двадцять перший
Цей досвід був геть відмінний від того, коли вони в тандемі з Булькою грали Джоллі-сутенера. З-під укриття Валеріан помітив, що вони хитаються врізнобіч. Було схоже на те, що істота, в яку вони перевтілилися, чимало перед тим гильнула. Він замислився, чи бувають булан-батори п’яними.
— Стривай, що ти робиш? — запитав Валеріан.
— Дай мені ще секунду, щоб трохи наломитися, — сварливо відповіла Булька.
— Давай швидше, — прошипів Валеріан, озираючись крізь неї довкола, — на нас дивляться!
— Я ж тобі казала, що мені потрібні репетиції!
Валеріан схвильовано спостерігав за тим, як вони наближалися до брами. Один зі стражників штовхнув у бік свого приятеля, але на ту мить Булька вже впоралася з вайлуватою, хисткою ступою і тепер ішла хоч розкарякуватою, але схожою на булан-баторську ходою. Величезна металева брама розчахнулася, пропускаючи їх. Стражники підозріло спостерігали за тим, як вони проходили, але нічого їм не зробили.
Валеріан насмілився повірити в те, що з цим вони впоралися успішно.
— Вже набагато краще, — сказав він Бульці, — в тебе це чудово виходить!
— Повір мені, це важче, ніж грати фатальних жінок, — промурмотіла Булька.
Думки Валеріана мимоволі повернулися до її ролей: танцівниці кабаре, покоївки, дорослої школярки.
А також Лорелін.
«Лорелін, будь-ласка, залишайся жива-здорова».
— Пане генерале, — повернувся Неза до свого командира, — ми знову вийшли на майорів слід.
— О, це чудово, — сказав Окто-Бар, — і де ж він?
Неза занепокоєно наморщив лоба:
— На території булан-баторів, — відповів він.
Окто-Бар здивовано підняв брови і ступив крок до мапи, щоб подивитися самому.
— Ви впевнені, що тут немає помилки?
— Ні, пане генерале. Він саме там.
— Як це можливо? — запитав генерал. — Туди ніхто не може потрапити!
— Та й звідти так само ніхто не виходить.
Неза мав заклопотаний вигляд, заклопотано почувався й Окто-Бар. На той час політичні відносини між станцією та народом булан-баторів були напружені. Їхній правлячий імператор Булан Третій заборонив усім іншим розумним істотам вхід до їхнього сектора. Пліткували, що всім там насправді порядкувала його дружина Нопа Прекрасна, а сам Булан піклувався лише про підтримання та поширення власного культу, а також про величезні обсяги їжі для задоволення своєї ненажерливості.