Хіба так ведуть за собою людей?
Мені дали кольчугу. Вона іржава і кепсько зроблена.
За службу платять 20 доларів на місяць. Коли я їх отримаю, то надішлю тобі.
Сподіваюся, у всіх вас усе добре і шахта номер 5 зараз відкрита. Ввечері я піду до цієї Гільдії злодіїв. Це просто ганьба. Якщо я зможу вдіяти щось, то буду на коні. Я вже починаю засвоювати місцеву говірку.
Твій люблячий син,
Морква.
P. S. Будь ласка, скажи Мінті, що я дуже її люблю і сумую за нею».
Лорд Ветінарі, анк-морпоркський Патрицій, прикрив очі долонею.
— Що він зробив?
— Протягнув мене вулицями міста, — сказав Урдо ван П’ю, нинішній голова Гільдії злодіїв, грабіжників та суміжних ремісників. — Посеред білого дня! Зі зв’язаними руками! — він на кілька кроків підступив до жорсткого крісла і посварився пальцем. — Ви чудово знаєте, що ми не вибивалися з бюджету. Отак принизити мене! Як звичайного злочинця! Я чекаю справдешнього вибачення. А інакше доведете до ще одного страйку. У нас не залишиться іншого вибору. Хоч ми й законослухняні громадяни, — додав він.
Палець. Даремно він сварився пальцем. Патрицій холодно витріщився на палець. Простеживши за цим поглядом, ван П’ю негайно опустив свій палець. Патрицій був не з тих, на кого сваряться пальцем, — інакше пальців у вас могло поменшати.
— І кажете, це була одна людина? — запитав лорд Ветінарі.
— Так! От, власне… — зам’явся ван П’ю.
Зараз, говорячи про це вголос, він і сам усвідомив, як це дико.
— Але вас там сотні, — м’яко зауважив Патрицій. — Ви обсіли місто, мов злодії, — даруйте на слові.
Ван П’ю декілька разів відкрив і закрив рота. Ось якою була б чесна відповідь: «Так». І якби до їхніх коридорів прокралися якісь нишпорки — хай би начувалися. Але цей приблуда замилив усім око, увійшовши з таким виглядом, ніби він тут хазяїн. А ще штовхався і казав усім, щоб шанувалися.
— Я цю справу миттю візьму до рук, — кивнув Патрицій.
Гарне формулювання. Люди зазвичай не розуміли, чи то він обіцяє швидко владнати справу, чи просто негайно взятися до неї. І ні-хто ніколи не насмілювався перепитувати.
Ван П’ю знітився.
— Справдешнє вибачення — от. У мене статус, — додав він.
— Дякую. Прикро було б вас затримувати, — сказав Патрицій, знову вдаючись до багатозначності.
— Так. Добре. Дякую вам. Чудово, — відповів злодій.
— Зрештою, у вас дуже багато роботи, — докинув Патрицій.
— Справді. Звісно.
Злодій зам’явся. Його вкололи ці слова, і він не знав, на що чекати далі.
— Гм, — промимрив він, сподіваючись якоїсь підказки.
— Ви ж ведете стільки справ.
Обличчя злодія перекривилося від страху. У голові заклекотіли всілякі провини. Йшлося не так про те, що він накоїв, як про те, що саме з цього стало відомо Патрицієві. Цей чоловік мав очі скрізь, але найбільше лякали, власне, оці льодовито-блакитні, якими він зараз дивився на ван П’ю.
— Я… еее… щось не розумію… — забелькотів крадій.
— Цікавий вибір об’єктів, — Патрицій узяв зі стола якийсь аркуш. — Кришталева куля ворожки із Сутої вулиці. Невелика вівтарна оздоба з храму крокодилобога Оффлера. І таке інше. Абищиці.
— По щирості, боюся, що не знаю…
— Жодних несанкціонованих крадіжок, правда?[6] — запитав Патрицій, подавшись вперед.
— Я негайно проведу розслідування! — заторохтів верховний крадій. — Можете на мене покластися!
— Не сумніваюся, — мило всміхнувся Патрицій. — Дякую, що навідали. Ідіть, не соромтеся.
Злодій почовгав до виходу. «І так завжди, — розпачливо подумав він. — Приходиш до нього з цілком притомною скаргою, але не встигаєш отямитися, а вже повзеш до дверей, розшаркуючись, кланяючись і радіючи, що взагалі вирвався». Хоч не хоч, варто було віддати Патрицієві належне. Якщо не віддати, він вирядить до тебе озброєних людей і вони заберуть.
Розпрощавшись із ван П’ю, лорд Ветінарі узяв бронзовий дзвіночок і викликав секретаря. Хоч би як він підписав листа до Моркви, насправді його звали Люпіном Вонсом. Він увійшов, тримаючи в руках акуратно вигострений олівець. Люпін Вонс і сам увесь такий був: акуратний. Завжди скидалося на те, ніби його щойно вивершили. Намащене волосся лежало так гладенько, що здавалося намальованим на черепі.
— Здається, у Сторожі якісь проблеми з Гільдією злодіїв, — сказав Патрицій. — Ван П’ю скаржився, що хтось зі Сторожі його заарештував.
6
Одне з приголомшливих нововведень Патриція полягало в тому, що Гільдія злодіїв стала