— Гадаю, ти просто засмучений, бо безсилий.
Очі Ваймза округлилися.
— Що-о-о? — обурився він.
— Проти дракона, — досить безтурботно продовжила леді Ремкін. — Ти нічого не здатен із ним вдіяти.
— Схоже, що це кляте місто й дракон заслуговують одне одного, — сказав Ваймз.
— Люди налякані. Не можна чекати від людей казна-чого, коли вони настільки налякані, — вона ніжно торкнулася його руки. З боку це видовище нагадало промислового робота, керованого експертом з метою акуратно схопити яйце. — Не всі такі сміливі, як ти, — боязко додала вона.
— Я?
— Минулого тижня. Ти зупинив їх і не дав убити моїх драконів.
— А, це. Це не була сміливість. У будь-якому разі, тоді це були просто люди. З людьми простіше. Одне я точно скажу: більше драконові в очі я не дивитимуся. Від цих думок не можу заснути.
— О-о, — схоже, вона трохи знітилася. — Ну, якщо ти впевнений… Знаєш, у мене багато друзів. Якщо тобі потрібна допомога, варто лише сказати. Чула, що герцог Стогелітський шукає капітана варти. Я напишу рекомендаційного листа. Вони тобі сподобаються, дуже мила молода пара.
— Я ще не знаю, що робитиму далі, — сказав Ваймз, більш грубо, ніж хотів. — Я досі розглядаю одну-дві пропозиції.
— Ну, звичайно. Впевнена, ти сам усе краще знаєш.
Ваймз кивнув.
Леді Ремкін продовжувала крутити в руках носовичок.
— Ну, тоді, — промовила вона.
— Ну, — сказав Ваймз.
— Я, е-е, гадаю, ти вже кудись поспішаєш.
— Так, думаю, мені вже пора.
Запала мовчанка. Тоді обидвоє заговорили нараз.
— Це було дуже…
— Я просто хотіла сказати…
— Вибачте.
— Вибач.
— Ні, ви казали.
— Ні, вибач, що ти казав?
— Ой, — Ваймз завагався. — Тоді я піду.
— Ой. Так, — леді Ремкін утомлено посміхнулася. — Мабуть, всі ці пропозиції дійсно невідкладні, — сказала вона.
Вона простягнула руку. Ваймз обережно її потиснув.
— Тоді я пішов, — сказав він.
— Заходь якось, — холодніше промовила леді Ремкін. — Якщо коли-небудь будеш у наших краях. Упевнена, Еррол буде радий тебе бачити.
— Так. Ну. Тоді, бувайте.
— Бувай, капітане Ваймз.
Він вистрибнув за двері й квапливо спустився темною, зарослою стежкою. Ваймз відчував її погляд на своїй потилиці — або принаймні йому здавалося, що відчуває. Мабуть, вона стоїть у дверях і майже повністю їх перекриває. Просто дивлячись на нього. «Але я не озиратимуся, — думав він. Це було б дійсно нерозумно. Вона прекрасна людина, у неї багато здорового глузду й величезна… особистість, але дійсно… Я не озиратимуся, навіть якщо вона стоятиме там, поки я не дійду до кінця вулиці. Іноді потрібно бути жорстокими, щоб бути добрими».
Тому почувши, як грюкнули двері, коли він не пройшов ще й півшляху, Ваймз раптом відчув лють, сильну лють, ніби його щойно пограбували.
Він стояв на місці, стискаючи й розтискаючи в темряві кулаки. Він більше не капітан Ваймз, а громадянин Ваймз, що означало, що тепер має право на те, про що раніше й не мріяв. Можливо, варто піти й розбити кілька вікон.
Ні, це погана ідея. Він хотів більшого. Позбутися цього клятого дракона, повернути роботу, щоб у його руки потрапив той, хто за всім цим стоїть, забутися бодай на один раз і бити цього когось до виснаження.
Він витріщився в пустоту. Місто внизу було оповите димом і парою. Але він думав не про це.
Він думав про чоловіка, що утікав. І, занурившись глибше в п’янкі тумани свого життя, про хлопчика, що біг, щоб не відставати від решти.
Тихенько прошепотів:
— Хтось із них врятувався?
Сержант Колон закінчив промову й оглянув недоброзичливий натовп.
— Не звинувачуйте мене, — сказав він. — Я просто зачитав наказ. Я його не придумав.
— Але ж це людське жертвоприношення, — сказав хтось.
— Немає нічого страшного в людському жертвоприношенні, — відказав якийсь священик.
— У самій суті — нічого, — швидко погодився перший мовець. — Коли на те є вагомі релігійні причини. І коли в жертву приносять засуджених злочинців і подібних негідників.[22] Але зовсім інша справа — кидати когось драконові тільки тому, що той трішки зголоднів!
— Оце так позиція! — похвалив сержант Колон.
— Високі податки — це одне, але жерти людей — зовсім інше.
— Добре сказано!
— Якщо ми всі скажемо, що не будемо з цим миритися, що зробить дракон?
Ноббі розтулив рота. Колон швидко затиснув його рукою й тріумфально підняв кулак.
22
Низка релігій в Анк-Морпорку досі практикувала людські жертви — хоча насправді вони більше не потребували практики, оскільки досягнули в цьому вершини майстерності. Міський закон стверджував, що для жертвоприношення можна використовувати лише засуджених злочинців, але із цим пунктом не виникало ніяких труднощів, бо у більшості релігій відмова ставати добровольцем вважалася злочином, що карається смертю.