— Бачиш он той колодязь? Це Баби Яги, Кістяної Ноги. Вона неслухняних на сніданок поїдає, навіть кісточками не давиться. Зараз як вилетить на мітлі — і поминай як звали.
Яким дивом карапуз примудрився почути сказане, залишилося загадкою, але ефект був майже миттєвим. Ревіння припинилося, очі розширилися до граничних меж, і він, схопивши матусю за поли спідниці, сховався їй в коліна і затремтів.
— Що ви собі дозволяєте? Та він тепер вночі спати не буде! — гнівно кинула жінка, беручи синочка на руки.
Бабуся, не вшанувавши їх навіть поглядом, пошкандибала на своє місце. Багато перехожих були на її боці. Порушникам порядку довелося відступити.
Тим часом Аріяна підійшла до вищезгаданого колодязя. Коло нього, по-дурненькому хихотячи, топталися дві дівиці.
— Я не знаю. Може, краще звернутися до відьми на базарі?
— Як хочеш, але один хлопець по секрету розповів мені, що вона не дуже добра. Краще до Баби Яги. Тільки вона не всі побажання виконує, лише ті, які сама забажає.
— А раптом вона не забажає? Гроші на вітер.
— Ну, сама вирішуй, твоє діло.
Перша все ще в сумнівах перебирала пальцями зім’ятий папірець.
— А нехай, що буде, те й буде, кидаю.
В колодязь полетів кавалочок паперу і блиснула на сонці монетка.
Дівчата, невдоволено змірявши поглядом мимовільного свідка, мовчки відійшли, а Аріяна, скориставшись моментом, підійшла до самого краю і поглянула всередину. Води там не було. Або вона знаходилася так глибоко, що її просто неможливо побачити. Чорна пітьма здавалася матеріальною, клубочилася, відштовхувалася від стін, і намагалася вирватися на волю. Із середини тягнуло сирістю.
— Приворожити когось хочеш?
Сивий старий з двома онучками, спираючись на палицю, підступив до Аріяни.
Дівчина мовчки похитала головою.
— Чого ж стоїш тут? Може, захворів хтось у сім’ї?
Знову заперечливе хитання головою.
— Дідусю, йдемо вже, на каруселях покатаємося.
Старша смикала його за рукав сорочки.
— Зараз, зараз, ось замовлю зілля від болю у спині — і підемо.
Він кинув папірець з монеткою в колодязь і, осудливо покивавши головою на Аріяну, пішов далі, на ходу бубонячи:
— Раніше молодь вихованіша була… Якщо звертаються до тебе, відповідати треба...
Продовження Аріяна вже не чула, їй чомусь стало незручно. Але ж вона не могла відповісти! Прикинувши, що стала привертати увагу, дівчина спішно відійшла подалі і, глянувши, в котрий бік вирушили її останні співрозмовники, повільно рушила далі. Вона ладна була сперечатися на що завгодно: Баба Яга — та сама загадкова бабуся Іллі!
Ярмарок, очевидно, був вже недалеко, бо чим далі, тим більше людей юрмилося навколо, більше шуму сновигало в повітрі. Її несильно штовхнули в плече і обігнали п’ятеро хлопців.
— Припини чіплятися до дівчат, а то все розповімо твоїй красуні.
— Подумаєш… Може, самому приглянулася?
— Може, й приглянулася, я-то вільний, на відміну від тебе.
— Як же приглянулася, якщо ти її тільки зі спини бачив? А раптом страшненька?
«От хами», — подумалося Аріяні.
Той, що ніби то був вільним, обернувся і на ходу кинув на дівчину оцінюючий погляд. До ще більшого Аріяниного роздратування, він був симпатичний, навіть занадто — світле волосся, сині очі, правильні риси обличчя, гарна статура. Його супутники також обернулися.
— Здрастуй, кралечко! Може, познайомимося?
Аріяна, кинувши зневажливий погляд, набрала обороти і спробувала обігнати неприємну компанію.
— Не красуня, але нічого так.
— Не будь нахабою. І взагалі, як ти зі своїми манерами примудрився дівчину знайти?
Останню фразу вимовив все той же білявий.
— А як же ти, весь із себе, все ще не знайшов? І не думаю, що хлопець в неї є, інакше нащо калину би чіпляла?
— Не у всіх селищах наявність калини каже про те, що дівчина вільна. Вона може бути...
На щастя, з-за кута виїхав віз та розділив Аріяну і цих дурнів, так що продовження вона не почула. Глянувши вперед, радісно відмітила, що прибула на місце.
На скільки погляду вистарчало, поперед неї лежало поле. Вірніше, поле лежало під тим стовпотворінням, котре відкрилося Аріяниному погляду. Море людей. Лотки і яточки, вози і гойдалки. Шум, музика та пісні. Оце так!
Дівчина пробиралася посеред усього цього гамору, з цікавістю озираючись. Десь тут Дарія повинна бути. А може, й Ілля. Добре було б їх зустріти.
— Свіжі пиріжки, пряники! Підходьте, купляйте!
— Найкращі сорочки, спідниці, каптани! Такого вишивання не знайдете більше ніде!
— Кошики, кошички, плетені дрібнички!
— Беріть коралі, сережки, прикраси! Не встоїть жоден хлопець!
— Посуд! Дерев’яний посуд!
— Іграшки! Колисочки!
Ніколи раніше Аріяна навіть подумати не могла, що товар можна представляти таким от чином. Дорогою її чіпляли за рукави, намагаючись привернути увагу, прохали, пропонували. Коло однієї лавки примудрилися навіть спритно накинути намисто на шию і підставити дзеркальце. Відображення Аріяні сподобалося, Дарія молодчинка, постаралася на славу. Із дзеркальця виглядало миловидне личко «місцевої» дівчини у квітах і прикрасах. Намисто продавець теж підібрав те що треба, воно дуже пасувало до розшитої маками сорочки. От би купити і Дарії подарувати, Ілля б точно не образився на такі витрати грошей. Тільки вона ще не розібралася в кількості монет, що мала, тому вирішила повернутися пізніше. Аріяна ґречно відмовилася, похитавши головою, і пройшла далі. Течія знову підхопила її і понесла, понесла, понесла посеред навколишнього різноманіття і багатства, не випускаючи з чіпких пут, аж поки ноги не стомилися. Тоді, з великими труднощами вирвавшись назовні, Аріяна зупинилася в тіні крайнього торгового фургончика, намагаючись віддихатися.
Спостерігати за оточуючими було дуже захоплююче. Ось стоїть сувора матір, стереже доньку, що торгує поясами. Навколо в’ються хлопці, посміхаючись юній продавчині і намагаючись підібратися якнайближче.
— А ну, йдіть звідсіля, нероби, нічого тут крутитися! — сердито гукала до них жінка, погрожуючи кулаком. Сама ж донька крадькома пускала бісики очима в шанувальників. Батько поряд потягав невідомий напій з горнятка, ледь помітно посміхався у вуса і прикидався глухим, пропускаючи сердиті зауваження дружини повз вуха.
А там, далі, голосно щебечучи, топталися дітки, радісно очікуючи своєї черги на карусель. Поряд стояли їх батьки, бабусі, дідусі, сестри і брати, спілкуючись, знайомлячись, а іноді і сварячись. Ще далі, коло самої води, старші дівчата сиділи навколо великої купи квіток і, наспівуючи гарну мелодію, плели розкішні віночки. Лівіше була споруджена загорода для коней. Коло неї юрмилися потенційні покупці і просто перехожі. Торговці несамовито жестикулювали, нахвалюючи скакунів і називаючи ціни бажаючим. Аріяна охопила поглядом людей кого огорожі і зраділа. Серед них був Ілля. Він спокійно розмовляв з літнім чоловіком і, ймовірно, не бачив Аріяну, хоча стояв до неї обличчям. Від всепоглинаючої певності в тому, що все буде добре, губи самі по собі розплилися в усмішці. При ньому вона чомусь не почувала себе такою одинокою в цьому чужому світі. Згадавши, що не повинна видавати їх знайомство, відвела погляд правіше і зробила вигляд, що цікавиться крамничкою зі столярними інструментами. Цікавий такий молоточок лежить. І поряд... Ні, щось не так. Дискомфорт відчувається прямо шкірою. З боку прилавка хтось пильно дивиться їй у відповідь. Дівчина буквально опам’яталася під пронизливим поглядом і з подивом виявила, що усміхається на всі зуби тому самому білявому хлопцю. Той недбало спирався на дерев’яну перегородку і з примруженими очима посміхався у відповідь. Посмішка повільно сповзла з Аріяниної фізіономії і поступово перетворилася в презирливо-сердитий вигляд. Це ж треба було так промахнутися? Зі злістю дівчина різко відвернулася і... зустрілася поглядом з Іллею. Він, очевидно, тільки побачив її і з живою цікавістю оцінював зміни, але, зіткнувшись очі в очі, запитально припідняв брови, немов не міг зрозуміти, за що отримав такий спопеляючий погляд. Співрозмовник вказав йому на щось збоку, і хлопець відвернувся. Аріяна згасла. Кинувши блискавки в бік білявого, вона спішно відійшла подалі.