Ця частина берега поросла очеретом, що давало перевагу — легше сховатися. Місцями серед нього були протоптані виходи до річки, ймовірно для рибалок. Плакучі верби сумно нахилялися, гілочки немов струменіли до землі, утворюючи природні альтанки. Висока трава, вкрита росою, зовсім промочила поділ спідниці, краплі на гілках довершили решта. Мріючи опинитися коло гарячої печі в хатинці Іллі, сонна Аріяна йшла за хлопцем. Його долоня була теплою, через це ще більше кидало в озноб. В другій руці вона несла віночок — казав же нічого не залишати. Заговорити не наважувалася, пам’ятала, як поширюється звук рано вранці над водою. Ось дуже виразно почувся плескіт води і... голосні слова.
— Є у вас щось? Тут непоганий улов.
Крізь очеретяні зарості з’явився хлопець, тримаючи в руках пастку для риб. Тікати було пізно. Так, ніколи не можна забувати, що там, де можеш сховатися ти, запросто можна не побачити інших. Той, що вийшов, в здивуванні завмер, а потім, мірно розплившись в усмішці, крикнув ще голосніше:
— Тут ТАКИЙ улов... Рибка сама до нас в руки припливла...
Іще далі берегом почувся голос:
— Що? В мене також непоганий улов. Нестор, а в тебе?
— Вдалий ранок, із вчорашнім не порівняти!
Один за одним з очерету з’являлися хлопці.
Погляд за поглядом. Німа сцена. В Аріяни серце провалилося. Вона судорожно стиснула пальці Іллі, відзначивши, що його долоня залишилася незмінною. Здавалося, для нього нічого не сталося, сам спокій.
— Погляньте, що тут у нас...
Нестор, повільно поставив свою пастку додолу, вийшов вперед.
— Ти, видно, зовсім пришелепкуватий, якщо походжаєш так спокійно серед людей після вчорашнього.
— А в чому, власне, проблема?
— В чому проблема? Ти сам — проблема, чаклун дідьків! Що ти собі дозволяєш! Які чари кинув на неї? Хто тобі два право розпоряджатися долями інших?
— Уяви не маю, про що взагалі мова.
Аріяна, бліда, притиснулася до Ілліного плеча. Сили були нерівними, ситуація — безнадійною. Хотілося вигукнути, що він тут ні до чого, але її все одно не зрозуміють, і взагалі невідомо, як відреагують. Все, що змогла, — заперечливо помотала головою, з благанням подивившись на Нестора. Обличчя хлопця палало гнівом. Лице Іллі ж було непроникним.
— Що ти з нею зробив, що вона так дивиться на тебе? Якою поганню обпоїв? Зовсім страх втратив?
Слова Нестора випалювалися в Аріяниному мозку гарячим залізом. Вона відчувала, як Ілля збирається щось відповісти, і розуміла: ще трішечки — та тонка грань розсудливості зламається. «Якою поганню обпоїв?» — луною відображалося в думках. Ось воно! Дівчина випустила віночок з руки і схвильовано запустила руку в кишеню. Тільки б не загубила! Є! Аріяна витягнула флакончик, котрий вручила вчора на ярмарку їй Дарія, і, з викликом вказавши на себе, а потім на Іллю, простягнула його на долоні. Нестор з нерозумінням дивився на неї, втім, як і Ілля. Ну ж, Ілля, міркуй!
— Ти... Не розумію... Це ти дала йому приворотне зілля?! — вираз здивування на обличчі Нестора неможливо було описати.
Спрацювало!
— Це ти?! Ти його причарувала? Власне це зілля ти купувала у відьми на базарі??? Ти хоча б знаєш, хто він такий? Він же чаклун!
Аріяна згідно покивала головою. В довершення всього вона ступила ближче і обійняла Іллю, немов ненавмисне відкривши і упустивши флакончик за його спиною. Не вистарчало тільки експертизи — раптом приворотне зілля якось особливо пахне абощо. Ілля трохи скуто обійняв її у відповідь.
— Та ти божевільна! — Нестор, немов бачачи її вперше, повільно зробив крок назад. — Ти і на мене якісь чари кинула?
Він виглядав таким здивованим і розчарованим, що Аріяні навіть стало жаль його.
— Навіжена! — хлопець зовсім розгубився, потім різко схопив свою пастку і скомандував — Йдемо звідсіля!
Вже майже йдучи, він ще раз обернувся і додав:
— Не знаю, якої сили зілля, але щиро бажаю тобі, чаклун, якнайшвидше позбутися тієї омани. Хто тільки придумав ту гидоту! Напоять, потім сам не знаєш, що відчуваєш...
Він з неприязню поглянув на Аріяну, плюнув і остаточно пішов.
Ще деякий час вони стояли не рухаючись, а коли стало зрозуміло, що компанія достатньо далеко, Ілля підхопив Аріяну і закружляв в повітрі.
— Ти просто молодець! Дякую!
Опинившись на землі, Аріяна вимушено оперлася об Ілліне плече, голова паморочилася. Раптове тепло та спокій огорнули її.
— Як спритно все провернула! Ти розумієш, що так просто виправила всю ту кашу, що я заварив?!
— Більше за все винна в ній була я.
— Винним був тільки я. Сам не знаю, як тобі віддячити!
— Відправити мене додому, — вона посміхнулася. — І тепер ти можеш продовжити свою справу.
— Кілька днів доведеться зачекати. Поки нова чутка пробіжить, поки ніби то дія зілля пройде. До речі, де ти його взяла?
— Це просто вода. По дорозі розповім.
Розділ 9
Давно Аріяна не почувала себе так легко та радісно. І так невимушено з Іллею. Вона розповідала про свої походеньки на ярмарку, ділилася спостереження і враженнями. Він уважно слухав, іноді щось коментував або пояснював. Без вже звичного підсміювання. Дещо невловиме змінилося в їх стосунках. Чи тільки так здавалося? Дорогою зайшли забрати її речі, котрі в цілості дочекалися власниці. Сміялися і жартували. Як хороші друзі. Дівчина навіть засмутилася, побачивши, що вже прибули на місце.
— Хатинко-хатинко, повернися до лісу задом, до мене передом!
Спочатку подумалося, що Ілля її розігрує, але коли вже звично хатинка почала вивертатися із землі, вона так і пирснула.
— Ти чого?
— Хто це придумав?
— Що саме?
— Всяке чула, але ТАКЕ...
— А... Магічна фраза, — Ілля розплився в усмішці.
— До такого точно ніхто не додумається, — Аріяна також посміхалася. — А якщо би хтось підслухав? Адже ти голосно її вимовляєш.
— Одних слів не достатньо, ще і тембр голосу важливий.
— І якщо її скажу я...
— Рівно нічого не відбудеться.
Всередині панувало приємне тепло і домашній затишок. Аріяна не очікувала, що їй буде так приємно повернутися сюди. Тут все надавало почуття впевненості, захищеності. Чому? Не змогла би сказати.
Насамперед смикнула драбинку і швидко піднялася на горище.
— Бідненький, вибач, я тебе залишила одного, надовго. Йдемо...
Спустилася вона вже з дракончиком на руках. Він бурхливо проявляв свою радість, попискуючи і намагаючись лизнути пальці.
— Зголоднів? Сіно — не твоя улюблена їжа, правда? Зараз свіжої травички пошукаєш...
— Сама господарка що-небудь бажає перекусити?
Ілля розпалював піч і діставав їстівні припаси на стіл.
— А що в нас сьогодні в меню?
— В чому?
— Що їсти дають?
— Якщо негайно — хліб із сиром, якщо трохи пізніше...
— Хліб із сиром, — перебила його Аріяна. Їсти хотілося не на жарт. — Малюка винесу назовні і повернуся.
— Поїмо на вулиці, зараз прийду.
Присівши на траві і приглядаючи за дракончиком, Аріяна подумала, що жахливо втомилася за декілька останніх днів. Так багато подій, так багато переживань. І це вже п’ятий день... Навіть не вірилося. П’ятий безрезультатний день. Як же вона стомилася. Накопичені емоції довго не давали їй заснути тієї ночі. Вона здригалася від тихих шерехів, лоскотало сіно і надто яскраво світив місяць крізь шпаринки в стінах. Ілля також не спав. Вона знала це. Він старався не шуміти, але вона знала, що йому також спиться. Якщо б він заговорив, напевно, вони б пробалакали всю ніч, та він мовчав. Аріяна також мовчала. Просто присунулася поближче, коли почала замерзати. А потім нарешті прийшов тривожний сон. Ранкові події трохи розрядили обстановку, та тільки ближче до дому вона не стала.