— Я все рівно не розумію. Як це тільки ти і твоя бабуся? Це ж універсальна мова! Хтось же мав навчити вас. І хто такі Чужинці?
— Не час пояснювати. Або ти з них, або я уяви не маю, хто ти така. І взагалі, як опинилася саме тут, та ще й на відьму напоролася?
— Я побачила згори дим, пішла людей шукати. А тут та дівчина...
— Ти бачила Даринку?!
На його обличчі з’явилася тривога. Він хотів було вибратися зі сховку, але Аріяна зупинила його.
— Вона втекла. Я відволікла їх увагу на себе.
Він обернувся і уважно поглянув на неї.
— За це дякую.
— Загалом, я й сама не знала, що так вийде, так що не моя заслуга.
— Все рівно...
Вони замовчали.
— Якщо мені не довіряєш, чому вирішив допомогти? І коло озера врятував. Як ти там опинився?
— Спостерігав за тим, куди ти попрямувала, з вікна. Спочатку навіть не повірив, коли побачив, що до озера пішла. Подумав, підступ якийсь, спеціально відвертаєш увагу, і вирішив прослідкувати за тобою. Та коли ти з головою пішла під воду... Думаю, Сірий вже не повернеться. Зачекай, я розвідаю обстановку.
Він виліз назовні і обережно озирнувся.
— Виходь, здається все спокійно.
Аріяна вибралася слідом. Вона струсила зі себе бруд, почала витягати з волосся гілочки та інше сміття, неспокійно поглядаючи в бік стежки. Нікого не було. І Малюка також.
— Чекай тут, зараз прийду.
Дівчина і сказати нічого не встигла, як хлопець зник в лісі і майже так само швидко повернувся.
— Йдемо, краще якнайшвидше забратися звідсіля.
Аріяна глянула вслід хлопцю, що знову рушив вперед, і, провагавшись хвилю, попрямувала за ним.
— Я все ще не знаю, як тебе звати.
— Моє ім’я Ілля. А ти...
— Я вже казала — Аріяна.
— Значить — Ріяна?
Вона здивовано поглянула на співрозмовника.
— Тут є схоже ім’я?
— Чому ж нема? Є. Ріяна, Яна, Рія, Арія.
Це ж треба. Вдома так її ім’я скорочували лише друзі.
— А в нас є таке ім’я — Ілля.
— Де це — у вас?
— Там, звідки я сюди потрапила. Я не знаю, де це, тому що не знаю, де сама знаходжуся...
Аріяна задумалася. Все це було доволі незвично. Дивне місце з дивними хатинками, русалками, відьмами, практично повною відсутністю універсалу — і в той же час з ідентичними формами життя, схожими іменам... Ілля... Можливо, це подорож у часі? Та хіба такі подорожі можливі? Вдома осінь, тут весна...
— Тепер ти можеш мені розповісти про Чужинців?
— Вибач, ні. І більше не питай. Я сам розповім, якщо буду вважати за потрібне.
Він повернувся і кинув короткий погляд на неї.
— Ти із них. Та одночасно ти інша.
Від такої заяви стало не по собі.
— А звідки ти знаєш універсал? Від них?
— Мене бабуся навчила.
Бабуся... Єдина місцева, що знає універсал. Хто ж вона така? Схоже, тільки вона має зв’язок із зовнішнім світом. А може, Ілля обманює її? Він такий чудний. Може, Аріяна не з тими зв’язалася і їй слід звернутися до Чужинців?
— Ти відведеш мене до неї? Думаю, вона зможе мені допомогти.
Він не відповів, а потім несподівано запитав:
— Так звідкіля ж ти? Як сюди потрапила?
— Я й сама не знаю. Малюк втік, прямо в Лабіринт. Там все і сталось… Якесь дивне мерехтіння... Я просто опинилася тут. Звучить по-дурному, так?
Він потиснув плечима.
Таки так, в такому дивному місці, може, не так вже й по-дурному...
— А чому ти ховався тут?
— Я повинен був зустрітися з Даринкою. А тут та відьма... Не розумію, чому вона гналася за нею… Те, що ти опинилася в тому ж місці, в той же час... Навіть не знаю, що сказати, але я радий, що так сталося.
— А Чужинці, вони не хороші, так?
— Ти надто багато питаєш. Не змушуй мене жалкувати, що взяв тебе зі собою.
Залишок дороги вони провели майже мовчки. Аріяна трохи образилася за останню фразу, вона йшла слідом і розмірковувала про те, що, ймовірно, їй здалося, ніби стосунок до неї змінився. Ні, він, звісно, змінився, та не так, як хотілося б. А ще знову з’явилися сумніви, чи правильно вона робить, йдучи з Іллею. Може, все-таки не варто йому довіряти?
Вони кілька разів зупинялися, рвали і їли першу доспілу суницю. Ілля став поводити себе відсторонено, з боку здавалося: його також гризуть сумніви. Так і до місця дісталися, причому якось несподівано швидко, ніби досі колами ходили, а тепер навпростець пішли.
Коло самої хатинки Ілля зупинився і голосно вимовив фразу, котру Аріяна чула раніше. Цього разу вона не так здивувалася і просто почекала, поки все стане на свої місця.
— Заходь.
Хлопець піднявся сходами і прочинив двері. Аріяна з деяким хвилюванням піднявшись слідом, ступила в напівтемряву чарівної хатинки.
Всередині вона здалася значно меншою, ніж назовні. Освітлення було слабке, так що вдалося роздивитися лише велику глиняну піч, дерев’яний стіл з лавою і величезну скриню. Частина приміщення була перекривала квітчаста ширма. Приготувавшись до страшних коливань підлоги, Аріяна підійшла до столу і схопилася за край. Нічого не відбувалося.
— Ти чого?
Ілля також підійшов до столу, відсунув свічку, що стояла на ньому.
— Хатинка не розвертається назад?
— Вона вже розвернулася.
Він іронічно посміхнувся, відсунув фіранку, прямо над столом і відчинив віконниці.
Стало світліше, можна було озирнутися навколо. Біла піч виявилася розмальованою казковими квітами, сушені букети обліпили її боки. Скриня, ніжки столу і лавки вкриті красивим різьбленням. На підлозі лежали груботкані полосаті килимки. На стінах тут і там висіли полички з дерев’яними тарілками і кухлями, такими ж кольоровими і яскравими, як майже все в інтер’єрі. Пахло травами та ягодами, дуже приємно і заспокійливо. Аріяна хотіла підійти заглянути за ширму, але Ілля доволі різко її спинив:
— Туди неможна.
Вона потисла плечима — мовляв, як завгодно — і присіла на лавку. Хлопець взяв відро в кутку за піччю і, промовивши: «Води принесу», вийшов із хатинки.
Стало одиноко. Аріяна нервово покрутила свічку в руці, поглядаючи навколо. Раптом він її покинув? Або, ще гірше, заманив у пастку? Не те щоб вірила в це, та якийсь несподіваний приступ тривоги зірвав її з місця і кинув до виходу. Вона з силою відчинила двері і, не зумівши вчасно зупинитися, налетіла на Іллю, що саме підіймався вгору. Сутичка вийшла короткою. Аріяна від несподіванки ступила назад і просто сіла на сходинку вище, а Ілля, втративши рівновагу, зі всього маху гепнувся в траву коло входу, заодно виливши на себе відро води. Після невеликої паузи Аріяна кинулася вниз, прикриваючи рот рукою від хвилювання.
— З тобою все добре?
Вона хотіла допомогти піднятися, та хлопець зупинив її:
— Просто йди в хату і нічого не рухай.
Ну ось, все криво і косо...
Аріяна мовчки повернулася в хатинку. Через деякий час повернувся і господар. Він поставив відро коло печі і, залишаючи за собою навіть не мокрі сліди, а калюжки, попрямував до скрині за сухим одягом.
— Я вийду назовні?
— Не потрібно, переодягнуся там, — кивнув на заборонену ширму.
Аріяна зітхнула. По-дурному вийшло.
— Вибач, я ненароком...
— Аякже, хто б сумнівався.
Коли Ілля, в сухому і чистому, скип’ятив воду, зробив неймовірно смачний і ароматний трав’яний чай, виставив на стіл чудовий шматок сиру і хліб, вже вечоріло. Вони сиділи при світлі свічки і мовчки їли. Було смачно, як ніколи. Жовте світло надавало тепло обстановці, Аріяна заспокоїлася і почувала себе набагато краще. Але... Два дні пройшло. Навіть не хотілося думати, що вдома відбувається. Вона вся стиснулася, коли уявила маму. Пів міста підняті на ноги, шукають зниклу без вісті дівчину... Нічого, завтра вона вмовить Іллю відвести її до загадкової бабусі, вона буде благати доти, доки він не погодиться... Аріяна непомітно поглянула на нього і тяжко зітхнула. Зараз знову розплачеться. Потрібно тримати себе в руках. Не варто йому бачити...
— Будеш спати на печі, там вже постелено.