Сієна
Константи Єленському — Александрійцеві
Із вікон моєї кімнати у готелику «Під Трьома Дівчатами» («Tre Donzelle»)[22] краєвид Сієни обмежений до тьмяних флігелів, кота на парапеті та щойно розвішаної галереї білизни. Я виходжу до міста рано-вранці, щоб переконатися, чи мав рацію Суарес, який написав, наче вранці Сієна пахне самшитом. Та ба! Вона пахне автомобільними екскрементами. Шкода, що немає реставраторів пахощів. Як було би приємно походжати Сієною, найбільш середньовічним містом Італії, у хмарці треченто.
Якщо боги вберегли вас від екскурсій, коли у вас замало грошей чи забагато вдачі, щоб найнятися до гідів, перші години у новому місті треба присвятити вештанню за принципом: прямо, далі у третю ліворуч, знову прямо і у третю праворуч. Систем багато, й усі вони добрі.
Вуличка, якою я простую, вузька, вона стрімко спадає вниз, а потім раптом пнеться вгору. Кам’яний стрибок, мить рівноваги і знову стрімкий узвіз. Я швендяю майже півгодини і ще не натрапив на жодну пам’ятку.
Сієна — важке місто. Її слушно порівнювали з творіннями природи — медузами чи морськими зірками. План вулиць не має нічого спільного з «модерною» монотонністю та тиранією прямого кута.
Майдан біля ратуші (якщо можна так зневажити садибу уряду) зветься Іль Кампо, він має органічну форму — нагадує запалий бік мушлі. Це, мабуть, один із найгарніших майданів світу, не схожий на жоден інший, і тому його важко описати. Майдан півколом оточують палаци й будинки, а червінь старих цеглин має барву збляклого пурпуру. Ратуша складається з трьох досконало гармонізованих силуетів, причому середня частина на поверх вища. Вона сувора і справляла б враження фортеці, коли б не дуже музичний ритм готичних вікон із двома невеликими білими колонами. Вежа висока[23], біла вгорі, наче квітка, тож небо навколо пучнявіє голубою кров’ю. Коли сонце опиняється за ратушею на П’яцца дель Меркато, по Іль Кампо пересувається велетенська тінь, схожа на стрілку годинника. Вежа по-панібратськи називається Манья, від імені середньовічного дзвонаря, якого пізніше замінив механічний дзвонар. З її вершка можна глянути на місто оком ластівки й історика.
В аристократичні часи знатні роди шукали свояцтва з містичними героями, пізніше ці смаки перейняли демократичні міста, які вигадували собі знаменитих засновників. Бурхлива уява сієнців підказала їм родовід від Сенія, одного з синів Рема, котрий начебто ховався тут від гніву свого стрия, засновника Рима. Цій легенді Сієна завдячує символ — вовчицю. Міський штандарт больцана — чорно-білий, причому ці геральдичні кольори влучили в саме яблучко вибухового темпераменту сієнців та їхнього суперечливого характеру.
Позаяк у навколишніх землях відсутні етруські пам’ятки, вважають, що місто було засноване близько 30 року до Різдва Христового як римська колонія. У добу середньовіччя Сієною правили лангобарди та франки, вона розросталася завдяки єпископам, а пізніше громадянам міста, які розпочали спершу несміливу, а відтак дедалі відвертішу боротьбу проти феодальних нащадків загарбників, зашитих у тосканських гніздах стерв’ятників, усіх отих Монте Амата, Санта Фіоре, Кампаньятіко тощо. Вони були жахливими грабіжниками, і годі дивуватися, що одного з них, Омберто з родини Альдобрандескі, Данте помістив стогнати у надрах безодні чистилища.
Розвиток міських громад був таким швидким, що вже в XIII столітті сієнська подеста насмілилася погрожувати могутньому представникові родини Арденьєскі, що коли той не припинить насильства, то вона накаже тримати його на ринку, прив’язаним до ланцюга, як різницького пса.
Проте помилився б той, хто подумав би, що сієнська республіка була втіленням демократичних ідеалів. Аристократичні елементи мали потужні впливи, ба більше, «milites et mercatores sienenses»[24] були аристократичного походження. Такі собі Толомеї з тосканською мегаломанією виводили своє походження від Птолемея. Насправді ж, впливові міщанські родини: Буонсіньйорі, Качаконті, Скварчалупі — були нащадками германських завойовників. Звільнені від тиску шолома голови виявилися вправними у підрахунках, а на зміну лицарській бронзі прийшли шляхетні метали банкірів. Ці екс-військові купці вирушали у далекі мандри всією Європою, а в царині торгівлі сріблом зуміли здолати навіть євреїв. Сієнці стали папськими банкірами. Це давало добрі відсотки, а також цінні церковні санкції проти впертих боржників.
22
Насправді є лише одна, яка прибирає покої, стелить ліжка, а ввечері переглядає подерті простирадла і голосом, тонким наче голка, гаптує сумні пісеньки. — Прим. З. Г.
23
Вона на скількись там метрів вища від вежі флорентійської сеньйорії, про що не забариться хвалькувато повідомити кожен путівник. Італійці були не сповна розуму, коли йшлося про вежі, так само, як американці, коли йдеться про авто. І для одних, і для інших справа заснована на престижі. Сан-Джиміньяно — тосканський Мангетен — містечко, яке могло б уміститися на долоні у велетня, мало шістдесят веж. Флоренція — близько ста п’ятдесяти. — Прим. З. Г.