Робочий день регулював сонячний годинник. Отож, починався він на світанку, а закінчувався з присмерком. Англійські мулярі, як свідчать документи другої половини XVI століття, мали взимку годинну обідню перерву та п’ятнадцятихвилинну паузу пополудні. Влітку ж — година на обід і дві перерви по тридцять хвилин. Узимку працювали вісім-десять годин, влітку ж — дванадцять. Святкових днів було п’ятдесят, що з урахуванням неділь давало близько 250 днів ефективної праці.
Щоб залучити кваліфікованих робітників, їх забезпечували житлом на заїжджих дворах. Досить пізно, щойно у XVI ст., в Англії поблизу Ітона з’являється перший готель для майстрів, hospicium lathomorum[47], та ще й із кухнею.
Діапазон ставок був доволі значний. Кноп і Джонс нарахували у Карнавоні впродовж 1278–1280 років аж сімнадцять різних ставок для мулярів. Некваліфікованим робітникам щоденну платню видавали ввечері. Натомість ремісники отримували належне їм у суботу.
Скільки заробляли? Питання важке, адже добре відомо, як легко скласти помилкові індекси, які чорне видадуть за біле, покажуть, що нам добре чи було краще, чи десь там краще, ніж у нас. Справа ускладнюється, коли йдеться про давно минулу епоху. Поняття прожиткового мінімуму людини є надміру відносним. На сумлінні французького дослідника П’єра де Коломб’є, якого немає підстав підозрювати в упередженості, залишимо твердження, що матеріальні умови робітників доби середньовіччя були кращі, ніж у робітників кінця XIX ст. Варто додати, що це стосується, мабуть, фахівців, а не тих, хто видовбував темні штреки у каменоломнях. Бесель на підставі докладних розрахунків доводить, що муляр, аби придбати триста шістдесят кілограмів пшениці, мусив працювати у XIV столітті дванадцять днів, у 1500 році — двадцять днів, а в 1882 році — двадцять два дні.
Є іще переконливіший показник, а саме — порівняння заробітку лондонського муляра, котрого харчували на будові, і того, хто харчувався поза будовою. Тож, перший отримував на третину менше, ніж другий. А вже у XVI столітті — наполовину менше. Сучасні дослідження бюджету робітничої родини доводять, що на харчування вона витрачає значно більше, ніж третину доходів.
Тільки окремі нечисленні записи дозволяють ближче вникнути у стосунки, які панували між роботодавцем і найманим робітником. У XII столітті трапився був страйк на будові монастиря в Обазін. Робітники не могли стерпіти довгого утримання від м’яса, купили вепра, закололи, частину з’їли, решту сховали. Абат Стедан знайшов заховане м’ясо і наказав його викинути. Наступного дня робітники відмовилися працювати, навіть ображали абата. Той, у свою чергу, сказав, що знайде працівників, які зможуть тамувати тілесні жадання і збудують дім Божий краще, ніж збунтовані. Все закінчилося каяттям повсталого колективу. Натомість у Сієні впродовж тридцяти років тягнулася справа з вином, яке будівничі кафедрального собору бажали отримувати під час роботи з винниць управи. Вони пояснювали це зовсім раціонально, кажучи, що не бажають витрачати часу й відриватися від праці, щоб зволожити горло. Врешті управа будови поступилася робітникам і тим задовольнила слушні людські жадання.
Середньовічна традиція виводила будівничих кафедральних соборів від будівничих храму Соломона. Генеалогія почесна, а водночас містична. Так само і в сучасних романах особа середньовічного архітектора оточена аурою таємниці. Він — напівмаг, напівалхімік, астроном хрестоподібних склепінь, загадковий чоловік, який приходить здалеку, володіє езотеричними знаннями про досконалі пропорції та пильно береже секрет конструкції. Насправді ж, початки цього фаху були вельми скромними, й архітектор губився в юрбі анонімних майстрів. Уже саме окреслення архітектора у середньовічних текстах дуже хистке й неоднозначне, що свідчить про його доволі невизначене становище та функції на будові. Найчастіше то був муляр чи каменяр, який фізично працював так само, як і інші мулярі чи каменярі. Часто роль архітектора виконував опікун будови, абат чи єпископ, людина освічена й бувала, знавець далеких країн, що мало особливу вагу, адже часто кафедральні собори були копією відомих існуючих храмів.