Кардинал-легат Ромен де Сент-Анж, радник короля і один із натхненників трактату в Мо, скликає синод у Тулузі, який має зайнятися методами боротьби проти альбігойців. Тут було усталено сорок п’ять правил вистежування, допиту й покарання єретиків. Так народилась інквізиція, що стала значно більш дієвою зброєю, ніж мечі хрестоносців, а її розвиток і вплив на інші інституції в майбутньому значно вагоміший, аніж описувані події.
Capitula, встановлені синодом у Тулузі, варті, щоб їх принаймні частково процитувати:
«У кожній парафії єпископи визначають священика і трьох мирян (а то й більше, коли буде потреба) бездоганної репутації, котрі зобов’яжуться стійко і віддано вишукувати єретиків, які мешкають у парафії. Вони будуть ретельно обшукувати підозрілі будинки, кімнати й пивниці, навіть найпотаємніші закутки. Якщо ж вони знайдуть єретиків чи осіб, які їм надають допомогу, житло чи опіку, то повинні вжити належних заходів, аби не допустити втечі підозрюваних, а водночас якнайшвидше повідомити єпископа, сеньйора чи його представника».
«Сеньйори повинні дбайливо шукати єретиків у містах, будинках і лісах, де вони сходяться, і нищити їхні криївки».
«Хто б не дозволив єретикові перебувати на своїй землі — чи то за гроші, чи то з якого іншого приводу — втратить назавше свою землю і буде покараний сеньйором, залежно від міри вини».
«Також покараний буде той, на чиїй землі часто зустрічаються єретики, навіть якщо це стається без його відома, лише внаслідок недбалості».
«Дім, де буде викрито єретика, належить зруйнувати, а землю конфіскувати».
«Намісник сеньйора, який не обшукає ревно місць, підозрюваних у заселенні єретиками, втратить свою посаду без відшкодування».
«Кожен може шукати єретиків на землі свого сусіда. Також король може переслідувати єретиків на землях графа Тулузи і навпаки».
«Hereticus vestitus[63], який стихійно відкине єресь, не може залишатись у тому ж місці мешкання, якщо околиця відома, як уражена єрессю. Його належить переселити до місцевості, знаної як католицька. Всі навернені мають носити на своєму вбранні два хрести — один праворуч, другий ліворуч — іншого кольору, ніж вбрання. Вони не мають права виконувати громадські функції, ні укладати юридичні акти аж до часу реабілітації, отриманої з рук папи чи його легата, після належного покарання».
«Єретика, котрий хоче повернутися до католицької громади не з переконання, а зі страху перед смертю чи з якого іншого приводу, єпископ зобов’язаний ув’язнити, щоб там відбув кару (з усією необхідною обережністю, щоби не міг він інших намовити на єресь)».
«Усі дорослі віруючі повинні присягнути єпископові берегти католицьку віру та виявляти єретиків усіма доступними їм засобами. Присяга має поновлюватися кожні два роки».
«Коли кого підозрюють у єресі, не може він бути лікарем. Коли хворий отримає від свого пароха Святе Причастя, належить його пильно стерегти і не дозволити, щоб наблизився до нього єретик чи підозрюваний у єресі, оскільки такі відвідини матимуть сумні наслідки».
Спершу інквізиція перебувала у віданні єпископа та місцевого кліру, але виявилося, що місцеве духовенство тягне з запуском жорстокої машини в рух. У 1233 році папа Григорій IX віддає владу інквізиторів домініканцям. Відтоді вони підлягають винятково папі, а їхні вироки лише ним можуть бути скасовані; це радикально змінило ситуацію і перетворило інквізицію на автономну силу з величезними повноваженнями.
62