Взагалі кажучи, причина багатьох подій — затьмарення розуму. Ієрогліфи, що становлять поняття «затьмарення розуму», буквально означають «підніматися проти течії». Ніхто не заперечував проти такого тлумачення ні Гелен, ні Парацельс, ані старомодний тепер Бянъ Цяо [162]. Питання лише в тому, куди піднімається проти течії. Неясно також, що піднімається. Згідно з стародавньою європейською легендою в нашому тілі циркулювало чотири рідини. Перша — рідина гніву. Коли вона піднімалася проти течії, людина сердилася. Друга — рідина тупості. Коли вона піднімалася, людина нічого не відчувала. Далі — рідина смутку. Наганяла на людину смуток. Остання рідина — кров. Запускала в рух руки й ноги.
Поступово з розвитком людської культури, рідини гніву, смутку й тупості непомітно зникли. Тепер у нашому тілі, як і колись, циркулює сама лише кров. Значить, потьмарення розуму може спричинити тільки кров. Але кількість крові в кожної особи строго визначена. Незначне відхилення від норми пояснюється особливостями конституції людини. Та загалом у людському організмі міститься приблизно десять літрів крові. Коли всі ці десять літрів крові починають рухатися у зворотному напрямку, місце, до якого вони піднімаються, жваво функціонує. Решта органів, відчувши нестачу крові, холонуть. Відбувається те ж саме, що й під час погромів поліцейських будок: на вулицях не лишається жодного поліцейського, усі збираються в управлінні поліції. Якщо поставити діагноз, то перед нами випадок затьмарення розуму поліції. Щоб вилікуватися від потьмарення розуму, треба розподілити кров по органах тіла рівномірно, як до захворювання. Для цього слід опустити вниз підняту кров. Є чимало способів цього досягти. Кажуть, що один з приятелів господаря, тепер уже покійний, у таких випадках клав на голову мокрий рушник і грівся біля котацу. В стародавньому китайському медичному «Трактаті про тиф» написано: голова в холоді, а ноги в теплі — запорука доброго здоров’я і довгих років життя. Тож, якщо хочете довго жити, не забувайте щодня прикладати до голови вогкого рушника. Якщо ж цей спосіб вам не підходить, можете вибрати інший, до якого вдаються бонзи. Бездомний чернець, що блукає по світу, як хмарина по небу, нeодмінно заночує на камені в затінку дерева. Ні, не заради умертвіння плоті зупиняється він під деревом. Він користується чудодійним способом, що його винайшов святий Ено після того, як утомився шеретуванням рису. Спробуйте присісти на камінь. Ясна річ, ваш зад охолоне. Зад охолоне, затьмарення розуму пройде. Цей процес цілком природний і сумніватися в ньому немає підстав. Отже, для лікування затьмарення розуму винайдено чимало способів. Жаль тільки, що ніхто не здогадався, як успішно його викликати. На перший погляд видається, ніби затьмарення розуму завдає тільки шкоду. Але не спішіть з висновком. Для декого, залежно від фаху, потьмарення розуму — надзвичайно важлива річ, без нього він не може обійтися. Найбільше його потребують поети. Воно їм потрібне, як пароплаву вугілля. Якщо воно їх покидає хоч на один день, поети стають посередністю, здатною лише сидіти й напихатися їжею. До речі, затьмарення розуму іншими словами — божевілля. Поетам незручно перед людьми називатися божевільними, а тому вони вживають інший термін. Змовившись, вони гордо називають затьмарення розуму «інспірейшн» — натхненням. Вони вигадали це слово, щоб людей в оману завести. Бо насправді натхнення — звичайнісіньке потьмарення розуму. Тягнучи руку за ними, Платон назвав таке затьмарення розуму священним божевіллям. Хай навіть воно священне, але люди не хочуть мати з ним справи. Тож, гадаю, краще вже називати його словом, дуже подібним до назви одних недавно винайдених ліків, «інспірейшн» — натхненням. Так само, як основою камабоко є батат, основою статуї Каннон — дерево, основою камонамбан [163]- птиця, а основою печені в дешевому пансіоні — конина, так і основою натхнення є затьмарення розуму. Потьмарення розуму — тимчасове божевілля. А тому поети обходяться без лікарні Cyґaмо [164]. Однак стимулювати таке тимчасове божевілля нелегко. Досить просто звести людину з розуму на все життя, а от на час, поки вона сидить перед листком паперу з ручкою — навіть винахідливі боги на це не здатні. Якщо боги відмовляються помогти, треба покладатися на свої сили. З давніх-давен і до наших днів вчені сушать собі голову над тим, як би навчитися лікувати і викликати затьмарення розуму. Один чоловік намагався збудити натхнення, наїдаючись щодня терпкої хурми. Він виходив з такої ідеї: від терпкої хурми буває запор, а запор обов’язково викличе потьмарення розуму. Інший залізав у кадіб з пляшечкою саке. Він уважав, що затьмарення розуму настане, як тільки він надудлиться саме в гарячій воді. Якщо ж нічого не вийде, то, на його думку, треба в кадобі нагріти вина й вимокнути. Тоді, мовляв, одразу поможе. Жаль, що він переставився на той світ, через брак грошей не встигнувши перевірити на практиці своєї ідеї. Нарешті хтось об’явив, ніби натхнення приходить, якщо наслідувати великих людей минулого. Він опирався на теорію, згідно з якою наслідування поведінки іншої людини, веде до душевної подібності з нею. Якщо варнякатимете як п’яниця, то незабаром відчуєте себе п’яним. Якщо, просидите у задумі нерухомо, поки згорить кадильна паличка, ваш душевний настрій скидатиметься на настрій бонзи. Отже, наслідуючи поведінку знаменитостей, що пережили годину натхнення, ви досягнете затьмарення розуму. Я чув, ніби Гюго думав над сюжетом твору, лежачи на палубі яхти. Ручаюсь, що вам розум обов’язково потьмариться, якщо залізете на корабель і втупитеся в блакитне небо. Розповідають, наче Стівенсон писав романи, лежачи на животі. Отож лягайте долілиць, візьміть перо в руку, і тоді ваша кров, напевне, потече у зворотному напрямку. Як бачимо, люди чимало придумали, але наслідки їхньої винахідливості поки що мізерні. В усякому разі, нині вважається неможливим добитися затьмарення розуму штучно. Жаль, але нічого не вдієш. А втім, немає сумніву, що рано чи пізно такий час настане. Заради людей я щиро прагну, щоб це сталося якнайскоріше.
162
Гелен (129–199) — особистий лікар римського імператора Марка Авеля; Парацельс (1493–1541) — німецький натурфілософ; Бянь Цяо (? -?) — знаменитий лікар епохи Воюючих царств у Китаї (403–221 рр. до н.е.)