— Ти так гадаєш? — господар почав втрачати рішучість.
— Коли він недавно заходив до тебе, то чи згадував про якісь чернечі небилиці?
— Ага, торочив мені: «Блискавка розпанахує весняний вітер» — чи щось таке.
— От-от, та сама блискавка. Просто диво: він уже десять років носиться з нею, як кіт з оселедцем. Не було в нашому гуртожитку людини, яка б не знала про блискавку ченця Мукаку — так прозивали ми нашого Докусена. Найсмішніше те, що, розпалившись, сенсей іноді плутався і казав: «Весняний вітер розпанахує блискавку». Спробуй тільки заперечити, коли він спокійнісінько плестиме усякі дурниці! Він такого тобі набазікає, що все перевернеться догори ногами.
— Правда, з таким жартуном, як ти, йому не впоратися.
— Не розумію, кого ти вважаєш жартуном. А я страх не люблю ченців секти Дзен і тих, на кого, бачте, зійшло прозріння. Поблизу мого дому є храм Нандзоін, в якому проживає, уже на спочинку, старезний, під вісімдесят літ, чернець. Ото недавно зірвалася буря, блискавка вдарила у двір храму і розколола сосну поряд з ченцем. Що за диво: превелебний отець і вусом не моргнув. Чого б це? З’ясувалося, що він глухий-глухісінький як пень. Тому й не злякався. Ось де причина. Що ж до Докусена, то хай би носився із своїм прозрінням, але ж ні — спокушає інших. Куди це годиться? З його ласки вже двоє з’їхало з глузду.
— Хто? .
— Ти ще й питаєш, хто? Один — Ріно Тодзен. Він завдячує Докусенові тим, що схибнувся на вченні Дзен і подався на прощу в Камакуру. А там зовсім збожеволів. Ти, мабуть, пригадуєш, перед храмом Енкакудзі пролягає залізнична колія. Так ото він вискочив на перехід і, вмостившись прямо на рейках, заглибився у роздуми. Нахвалявся, що зупинить поїзд. Поїзд справді-таки спинився, і тільки завдяки машиністові Ріно Тодзен не загубив життя. Тепер, бач, почав розводитися, що тіло його тверде, як криця, у вогні не горить, у воді не тоне. І тут же забрався у ставок і давай ходити по дну.
— Втопився?
— На щастя, мимо проходив бонза і врятував. Та незабаром, вернувшись у Токіо, він дістав запалення очеревини й помер. Умер від запалення, а захворів через те, що наївся ячної каші й тухлих маринованих овочів у монастирській їдальні. Виходить, безпосередній винуватець його загибелі — Докусен. .
— Взагалі кажучи, надмірний запал має позитивну і негативну сторони. — Господар, видно, був прикро вражений.
— Правду кажеш. Але на цьому не скінчилося. Докусен занапастив ще одного товариша.
— Який жах! Кого?
— Татіматі Робай-куна. Він йому так забив памороки, що той почав верзти про вугра, який піднявся на небо, і врешті-решт став справжнім…
— Що значить — справжнім?
— Вугор піднявся на небо, а свиня зробилася святим відлюдником.
— Не розумію, що ти кажеш.
— Якщо Яґі — Докусен, тобто Самотній відлюдник, то Татіматі — Бутасен, тобто Свиня-відлюдник. Такого ненажеру ще світ не бачив. Ти уявляєш, що б сталося, якби його ненажерливість поєднати із злобним характером ченця секти Дзен! Спочатку ми нічого не завважили, але потім пригадали, що з ним давно щось негаразд. Скажімо, приходить він до мене та й питає: «На оцю сосну не сідають котлети? А от у наших краях камабоко плавають на дошці» То ще півбіди, якби він плів лише такі нісенітниці. А то ж він узявся намовляти мене копати у рові біля воріт бататове пюре! Тут я вже спасував. Через кілька днів він став нарешті Бутасеном, тобто Свинею-відлюдником, й опинився у лікарні в Суґамо. Взагалі кажучи, чого б свині божеволіти? Та, бач, Докусен поміг. В його руках велика сила.
— Той приятель і досі в Суґамо?
— Ти ще питаєш! У Татіматі манія величності, він тільки те й робить, що вихваляється. Недавно вирішив, що ім’я Татіматі Робай нікуди не годиться, і назвав себе Тендо Кохей [179], бо, мовляв, він — втілення справедливості. Просто жах, що з ним сталося! А ти навідайся до нього, сам побачиш.
— Кажеш, він тепер Тендо Кохей?
— Тендо Кохей. Несп6вна розуму, а таке гарне ім’я придумав. Іноді він підписується «Конфуціанська справедливість». Усім. приятелям і знайомим не дає спокою листами — мовляв, люди впали в гріх і треба їх рятувати. Я вже одержав від нього кілька листів; серед них були такі довжелезні, що двічі з мене взяли доплату.
— Виходить, я одержав листа теж від Робая?
- І ти одержав? Цікаво. Конверт червоний?
— Так, посередині червоний, з боків білі смужки. Чудернацький конверт.
— Кажуть, ті конверти він спеціально, замовляє у Китаї. Вони, можна сказати, ілюструють Бутасенів афоризм: «Путь неба білий, путь землі білий, а між ними червона людина».