Я сказав «милися». Але яке то було миття, коли тільки двоє старших відвідували дитячий садок, а наймолодша була така малюсінька, що могла ходити, лише вчепившись за поділ старшої сестри! Ясна річ, як слід умитися або нарум’янитися вона не вміла. Найменша витягла з відра ганчірку й старанно терла щоки. Мабуть, неприємно мити обличчя ганчіркою. Але чи варто дивуватися, якщо мала навіть під час землетрусу вигукує: «О, як інтелесно!» Що ж, може, на неї зійшло більше прозріння, ніж на Докусен-куна. Як і треба було сподіватися, найстарша, свідома добровільно взятої на себе відповідальності, пожбуривши кухлик, закричала: «Мала, що ти робиш?! Це ж ганчірка!» — і почала виривати у сестри ганчірку. А малій не бракувало свавілля — вона й слухати не хотіла, а тягла ганчірку до себе, огризаючись: «Не займай, дулепа!» Що таке «дулепа» — невідомо, звідки це слово взялося, теж ніхто не знає. Відомо тільки, що мала його вживає часто, коли вередує. Якийсь час сестри смикали ганчірку в різні боки, з неї скапувала брудна вода і немилосердно забруднила малій ноги. Якби тільки ноги, то півбіди, а то ж вона замазала поділ «ґенроку» [181]. Я не раз чув, що вони казали «ґенроку», але тільки недавно збагнув, що мова йде про плаття з візерунчастої тканини. І від кого вони запозичили таке чудернацьке слово? «Мала, перестань, замочиш ґенроку!» — наполягала найстарша. Ач, яка освічена! А ще недавно не могла відрізнити «ґeнроку» від суґороку [182].
Коли вже я згадав про «ґeнроку», то принагідно скажу: діти іноді так перекрутять слово, так заморочать тсбі голову, що ніколи не второпаєш, що воно й до чого. «Університет» обернули на «у, паштет!», говорячи про бога Ебісу, мають на увазі кухонну завісу, а як пригадують слово «пожежа», то назвуть її «полум’яна вежа». Щоразу, коли господар чує таку підміну слів, нишком посміхається, а от у школі за свої, ще грубіші, помилки йому не соромно перед учнями.