— Саме так. Другий спосіб полягав ось у чому: як і першого разу один кінець мотузки прив’язували до стовпа, другий прикріплювали до стелі. До натягнутої мотузки прив’язували кілька інших, робили на них зашморги, встромляли туди голови жінок і в останню хвилину вибивали з-під їхніх ніг підставки.
— Образно кажучи, рабині висіли як круглі ліхтарики на мотузяній запоні перед порогом харчівні.
— Не можу судити, я ніколи не бачив круглих ліхтариків. Але якщо припустити, що вони існують, то ви маєте слушність… Так от, послуговуючись законам механіки спробуємо довести, що перший спосіб не здійсненний.
— Цікаво, — проказав Мейтей.
— Еге ж, — погодився й господар.
— Передусім припустимо, що жінки висіли на однаковій відстані одна від одної. Далі вважатимемо, що мотузка між двома жінками, які висять найнижче, паралельна до земної поверхні. Нехай α(1), α(2)… α(6) — кути, утворювані мотузкою і горизонталлю, Т(1), Т(2)…. Т(6) — сили, що діють на кожний відрізок мотузки. Через Т = Х позначимо силу, прикладену до найнижчої частини мотузки. Запам’ятайте, W — вага жінки. Вам зрозуміло?
Мейтей з господарем перезирнулися.
— Загалом зрозуміло.
Однак оте «загалом» було сказано довільно і аж ніяк не означало, що з ним погодяться інші слухачі.
— Отож на підставі відомих вам принципів рівноваги для багатокутників одержуємо таких дванадцять рівнянь:
Т(1)COSα(l) = Т(2)COSα(2),
Т(2)COSα(2 )= Т(3)COSα(3)…
- Може, досить тих рівнянь? — урвав його господар.
- Але ж відповідь ґрунтується саме на них.
Канґецу-кун розгубився. Мейтей теж збентежився.
- Якщо й справді так, — мовив він, — то, може, вернемося до них пізніше?
— Без формул моє дослідження з механіки не варте й щербатого шеляга. Я ж стільки працював!…
— Ти без вагань викидай ті формули, — спокійно порадив господар.
— Ну що ж, нехай буде по-вашому. Хоч мені й жаль.
— Так буде краще, — Мейтей аж заплескав у долоні. — Перейдемо тепер до Англії. Згадка про «ґалґа», тобто шибеницю, в поемі «Беовульф» [82] дозволяє вважати, що страта через повішення була запроваджена саме в ту епоху. Якщо злочинець випадково не вмирав на шибениці, - пише Блекстон [83], - то його вішали вдруге. Але дивна річ — в поемі «Видіння про Петра Плугатара» [84] є така фраза: «Хоч би який був лиходій, нема закону, щоб вішати його двічі». Невідомо, кому з них вірити, але існує чимало прикладів, коли через недбальство ката, злочинець не міг умерти відразу. Тисяча сімсот вісімдесят шостого року вішали знаменитого лиходія Фіцджеральда. Однак чисто випадково, коли з-під нього вибили підставку, мотузка ввірвалася. Повторили спочатку — цього разу мотузка виявилась задовгою, ноги злочинця досягли землі і він знову залишився живим. І тільки за третім заходом, уже з допомогою глядачів, кажуть, вдалося його спровадити на той світ.
— Ого! — пожвавішав Мейтей.
— Оце так справді не щастило, — пожвавішав і господар.
— Цікава деталь: кажуть, зріст повішеного збільшується на один сун [85]. Тут помилка виключена, лікарі все точно визначили.
— О, це наукове відкриття! Повісити б отак на хвилину, приміром, Кусямі-куна, — може б, підріс на один сун і став би, як усі нормальні люди, — і Мейтей глянув на господаря. Той, всупереч сподіванню, цілком поважно запитав:
— Kaнґецу-кун, а чи траплялися випадки, коли повішені витягувалися на цілий сун і потім оживали?
— Це неможливо. Коли людину вішають, у неї розтягується спинний мозок, коротко кажучи, хребет не стільки видовжується, як розривається.
— В такому разі я на це не пристаю, — відмовився господар від свого наміру.
Доповіді не було кінця-краю, доповідач напевне торкнувся б і фізіологічних процесів у тілі повішеного, але Мейтей так настирливо вставляв свої безглузді зауваження, а господар так відверто позіхав, що Kaнґeцy урвав на півслові й подався додому. Ясна річ, я не міг узнати, як увечері поводився Kaнґeцy, як його красномовність вразила слухачів — усе це відбувалося далеко від нашого дому.
Кілька днів минуло без жодних подій. Коли це якось о другій годині пополудні, як завжди зненацька, наче той Ґудзен Додзі, заявився Мейтей-сенсей. Ще не встиг сісти, як одразу заговорив так запально, наче прийшов повідомити сенсаційну новину про падіння Порт-Артура.
— Ти чув, що сталося з Оті Тофу в Таканаві?
— Не чув, останнім часом я його не бачив, — своїм звичаєм понуро відповів господар.
— Сьогодні, думаю, розповім Кусямі-куну, як Оті Тофу вклепався в халепу. От і прийшов, хоч у мене й обмаль вільного часу.
82
«Беовульф» — англосаксонська епічна поема, в основу якої покладено перекази про врятування Данії від страшного дракона
83
Вільям Блекстон (1723–1780) — англійський юрист, автор «Коментарів до англійських законів»
84
«Видіння про Петра Плугатара» (1362) — алегорична поема англійського поета Вільяма Ленґоенда (1330–1400?)