— П'єсу? Чудово. Комедію чи трагедію? — допитувався Тофу-кун. А Канґецу-кун ще більш зарозуміло вів далі:
— І не комедію, і не трагедію. Останнім часом багато крику про театр, стародавній і сучасний. От я і вирішив створити новий напрям у театральному мистецтві й написав «хайґекі».
— А що воно таке?
— Це я так скорочено назвав, а треба: п'єса в стилі поезії «хайку».
І господар, і Мейтей-кун аж заціпеніли від подиву, лише Тофу-кун не вгавав:
— Як вона побудована?
— В основу покладено «хайку», а тому вона коротка, без надмірностей. Я обмежився одною дією.
— Ого!
— Передусім про декорації. Бажано, щоб вони були якомога простіші. Посеред сцени ставлю високу вербу. Праворуч від стовбура — гілка, на гілку ставлю ворона.
— Добре, якщо твій ворон сидітиме покірно, — наче розмовляючи з собою, затурбувався господар.
— Нічого страшного, прив’яжу за ноги. Під деревом — цебер з водою. Повернувшись до глядачів упівоберта, купається красуня.
— Тхне декадансом. По-перше, хто згодиться на роль жінки? — спитав Мейтей-кун.
— 3а цим затримки не буде. Наймемо натурницю із школи художнього мистецтва.
— Департамент поліції, напевне, зчинить галас. Що тоді? — знову стурбувався господар.
— А хіба це їх обходить? Коли так, то й учням школи художнього мистецтва слід заборонити малювання з натури.
— Вчитися малювати і просто дивитися — трохи різні речі.
— Сенсей, якщо ви будете так думати, то Японія нічого не досягне. Театр таке ж мистецтво, як і живопис, — запально переконував Канґецу-кун.
— Суперечка — корисна річ, але ти краще розкажи, що ж там далі,- цікавився сюжетом п’єси Тофу-кун, видно, маючи намір її поставити.
— Так от, по ханаміті [140] на сцену виходить з тростинкою поет Такахама Кьосі [141]. На голові корковий шолом, на плечах хаорі з тонкого шовку, поділ кімоно з рідким, у горошок, візерунком затканий за пояс, на ногах черевики. Хоч на ньому одежа військового постачальника, він повинен бути зосереджений, заглиблений у поезію. Опинившись на сцені, він підводить натхненні очі й бачить величезну вербу, а в її затінку — жінку, що купається в цебрі. Кьосі зиркає вгору — на довгій гілці вмостився ворон і стежить, як купається жінка. Зворушений таким поетичним образом, Кьосі-сенсей яких п’ятдесят секунд споглядає, а відтак голосно декламує: «І ворон закохався у купальницю». В ту ж хвилю стукають калатальця і сцену затягують завісою… Ну як? Не сподобалась? Все-таки набагато краще грати роль Кьосі, ніж Омії.
— Надто сухо. Нам треба п’єсу, яка б хапала за душу, — з невдоволенням на обличчі поважно зауваживТофу-кун.
Досі Мейтей-кун сидів порівняно тихо. Але він не така людина, щоб вічно мовчати.
— Ото й усе? Таке безглуздя? Теж мені «хайгекі»!
Уеда Бін-кун [142] уважає, що поезія в стилі «хайку» і гумор — негативні явища, ознаки занепаду країни. Влучно сказано, в його стилі. Так от, спробуй поставити свою безглузду річ. Бін-кунові тільки того й треба. Бін тебе засміє. По-перше, дія так поволі розвивається, що неясно, це п’єса чи фарс. Пробач, але тобі, Канґецу-кун, краще вже шліфувати кульки в лабораторії. Хоч би скільки «хайґекі» ти написав, вони будуть свідчити лише про занепад країни.
Кангецу-кун скипів з досади і вдався у зайві пояснення:
— Невже дія поволі розвивається? А я гадав, навпаки. Особливо тоді, коли Кьосі-сенсей закохує ворона в красуню: «I ворон закохався у купальницю».
— Це щось нове. Обов’язково хотілося б послухати ваші аргументи.
— З погляду фізика нелогічно думати, що ворон закохався у жінку.
— Правду кажете.
— Але ця нелогічність, висловлена так щиро, набуває природності.
— Ви гадаєте? — втрутився зі своїм сумнівом господар, але Канґецу не звернув на нього уваги.
— Питаєте чому? Цій обставині легко знайти психологічне пояснення. Правду кажучи, любити чи не любити — почуття властиве тільки поетові, а ворон тут ні до чого. Поетові тільки здається, що ворон закохався, а насправді, то він сам утьопався. Закоханими очима він побачив, як ворон незворушно сидить на гілці й позирає вниз, і вирішив: «Ач, і він уклепався». Поет, звісно, помилився, але в літературі таке дозволено. Хіба те, що він без жодного вагання свої почуття поширив на ворона, не позитивний елемент? Як ви гадаєте, сенсей?
— Ви чудово аргументуєте. Kьocі, напевне, був вражений. Про ваше пояснення не скажеш, що воно не запальне. Тільки от п’єса глядача не схвилює. Правда, Тофу-кун?
142
Уеда Бін (1874–1916) — літературознавець, фахівець з англійської літератури, пропагандист європейських літератур в Японії